Сім років тому мій чоловік Артем, вже майже колишній, пішов до іншої жінки. Вони почали жити на нашій дачі. Дитину тієї жінки він не прийняв, і вони відправили його до бабусі, її мами. Я цього не розуміла!

Сім років тому мій чоловік Артем, вже майже колишній, пішов до іншої жінки. Вони почали жити на нашій дачі. Дитину тієї жінки він не прийняв, і вони відправили його до бабусі, її мами. Я цього не розуміла!

Спочатку я намагалася з ним поговорити, щоб одумався. Потім припинила буль-яке спілкування. Кохає – то нехай буде щасливий з нею, вирішила я. У нас з Артемом спільна дочка, якій на той момент було  14 років.

 

Читайте також Як після цього довіряти дружині? Якби не донька, то подавби на розлучення, чесне слово

Якось Артеп прийшов привітати дочку з днем народження. Було це після 4 місяців життя окремо від нас, і знову ми почали з ним спілкуватися… Я не встояла. Чоловік говорив, що не може відпустити мене зі свого серця, що я назавжди залишуся для нього найріднішою і близькою людиною.

Він завжди був проти розлучення. Сказав, що поживе з нею трохи, а потім повернеться.

В якийсь момент я втомилася від всього цього і знову припинила з ним спілкування і стосунки, гнала від себе. Але Артем знову прийшов зі словами, що не може без мене і моєї підтримки…

Так у нас тривало 5 з половиноюроків. То спілкуємося, то я його жену… А коли приходив – не могла не пожаліти його. Розумію, що треба було кидати і жаліти себе. Лаю себе за це, але зробленого вже не виправити.

І ось в восени минулого року та інша жінка дізналася. що чекає дитину.  Її дитина в той час вже 5 місяців жила з ними, бо бабусі не стало. Марина від нього пішла і припинила з ним спілкування, внесла його номер в чорний список і заблокувала всюди, де можна.

Артем тоді прийшов до мене, і попросив офіційного розлучення. На скільки я розумію, він хотів її цим повернути. Не вийшло. Потім передумав зі мною розлучатися. І це повторювалося 5 разів… Зараз знову наполягає на розлученні.

Одним словом, я не віддала чоловікові свідоцтво про шлюб зі словами, що якщо йому треба – нехай йде і подає без цього документу. І вкотре спілкування припинилося.

Через два тижні дочка покликала його на каток. Після ковзанки вони заїхали до нього на дачу чаю попити. І Артем наче з головою зовсім перестав дружити: попросив нашу дочку, щоб вона поговорила з тією жінкою про те, щоб вона простила його і повернулася до нього!

Після всього цього я зателефонувала йому і сказала все, що думаю. Сказала, щоб забув про нас. Артем сльозами почав проситися назад. Відмовила. Наступного дня приїхав до дочки додому з цукерками і плюшевим ведмедиком просити вибачення, потім до мене на роботу з квітами… І я знову його пробачила, дала ще один шанс. Знову – на ті ж граблі.

Як же я картаю себе за це, за свою жалість і м’якість… Два тижні спілкувалися, але якось з прохолодою. Новий рік приїхав зустрічати до нас. Але свято не вдалося. Сидів сумний. Я не витримала і посварилась з ним.

11 січня у нас розлучення. Він, все-таки подав документи, якось там за допомогою юриста. Вчора розмовляла з Артемом, чи розуміє він, що це кінець, що мене в його житті вже більше ніколи не буде…

Відповів, що йде на це свідомо, що псує мені життя, що не зміниться він. Любить мене, як матір, як сестру, але жінку в мені не бачить.
Каже мені: «Біжи від мене».
Я це все розумію, але сльози ллються і душа болить. Ось така заплутана історія довжиною в сім років. Все розумію… Що треба
відпустити і його, і цю ситуацію. Але не можу!