Історії

Стояв оманливий березень, дітей та дорослих косив підступний грип, і роботи у лікарів помітно додалося. Ліза ходила по викликах, приймала в кабінеті – кожен день був насиченим, нудьгувати було ніколи.

Дівчина тільки закінчила інститут, навчалася на бюджетному і тому потрапила в це невелике містечко за розподілом, працювати медсестрою.

Молодому спеціалісту щиро зраділи – з лікарями в будь-якій лікарні і поліклініці важко, а вже в маленьких містечках…

Так, і не дивлячись на свій вік і невелику кількість досвіду, Ліза проявила себе професіоналом. Їй, що виросла в столиці, чомусь подобалося жити в цьому містечку. Її умиротворяв неспішний хід протікаючого в ньому життя, різнокаліберні жителі, які особливо не парилися у що одягатися і не задирали так носи, як в місті.

Тут хотілося філософствувати, гуляти по брудних вулицях і глибоко вдихати провінційне повітря.

Але тут була ще й робота, яку потрібно було виконувати якісно, ​​втім, інакше Ліза не вміла. Стояв оманливий березень, дітей та дорослих косив підступний грип, і роботи у лікарів помітно додалося. Ліза ходила по викликах, приймала в кабінеті – кожен день був насиченим, нудьгувати було ніколи. Одного разу вона прийшла на виклик до чотирирічного хлопчика. У того була сильна ангіна з високою температурою.

Читайте також: Хочу розповісти вам свою історію про зраду близької людини.

Зустрів лікаря його батько. Єлизавета ще тоді подумала, а де його мати? Малюк так сильно хворий, а її поруч немає. Дитина, в маренні, коли Ліза оглядала його, раптом відкрив очі і сказав: “Тьотю, я бачу, Ви хороша, одружитеся на татові. А то він пропаде зовсім “.

Жінка була здивована, але вигляду не подала. На кухні, коли Єлизавета виписувала потрібні ліки, батько хлопчика попросив вибачити йому його слова.

“Антону просто жіночої ласки не вистачає, ось він на вас і накинувся, я його один виховую”, – виправдовувався він. Ліза сказала, що все розуміє і щоб він не хвилювався. Коли дівчина виходила з під’їзду, її покликали бабульки на лавочці. “Дочко, як там Антошка?” – запитали вони у Лізи.

“Видужає”, – відповіла та. “Бідна дитина, – нарікали вони, – без матері ж зростає. Батько, звичайно, молодець, піклується про нього добре, з останніх сил рветься, та мамку не заміниш. Ех, Людка, погналася за чоловічими причандаллями, а про сина забула зовсім.

Як можна було дитину власну кинути… “Так Ліза дізналася, що Антона мати залишила його чоловікові і полетіла на пошуки жіночого щастя.

За правилами, якщо дитина хворіє, то кожен день на дому відвідують тільки дітей до року. Всі решта лікуються батьками до чергового відвідування поліклініки. Але Ліза чомусь прийшла до Антона знову на наступний день. Хлопчику стало трохи легше. І, хоча бачив він жінку в останній раз в стані марення, Лізу він чомусь одразу впізнав. Хитаючись, слабкою ходою пройшов на кухню і запросив її пити чай.

Його батько тільки знизував плечима, мовляв, такий ось він у мене самостійний. Ліза швидко прийняла правила гри і зверталася до Антона… Антона Олександровича, як до дорослого. Позбавлені жіночого товариства великий і маленький мужички слухали кожне слово веселої Лізи.

А їй просто було добре поруч з ними. І для себе вона зрозуміла ще з ранку – завтра вона знову прийде сюди, і плювати їй на всі правила