У нашій сім’ї є все: квартира, машина, гроші. Тільки дітей нам не вистачає, жалілася Олеся своїй подрузі.
Мені та моєму чоловікові Максиму — за 40. Останні вісім років займаємося бізнесом. Наші фінансові справи йдуть дуже добре. Але я ніяк не можу завагітніти.
— Не буде того бізнесу кому передати, — розповідає Олеся. — Різні методи перепробували та медицина безсила. Після всіх спроб вирішили взяти дитя з інтернату. У нашому місті черга велика, тому пригляділи 6-річну дівчинку з іншого міста. Звісно, ми хотіли собі немовля, але вік уже не той. Важко буде.
Читайте також: У мене була дуже гарна сім’я, чоловік, діти. Але мені захотілося нової любові
Оформили документи й привезли дитину додому.
Днями зустрілася Олеся зі своєю подругою на вулиці та й розповідає про дочку.
— Повернули в інтернат. На другий день, як її взяли, повезли в брендовий магазин. Накупили одягу, іграшок, взуття. Малій таке й не снилося. Але ж дитина зовсім не хатня. Прошу помити посуд чи прибрати в кімнаті — не слухається. Прямо відчувала, як вона мене ненавидить. Та і я її не полюбила. Довелося за місяць везти назад. Стрес страшний пережила. Але чоловік розрадив.
— Як?
— Кота купив. Породистого