Перейти до вмісту

Свати насміхались бо в мене не було багато грошей

Коли Віка розповіла матері, що виходить заміж, та була на сьомому небі від щастя. Проте щастя жінки було недовгим, бо з’ясувалось, що зять з доволі заможної сім’ї. Звісно Любов Дмитрівна хотіла, щоб її донька увійшла в порядну родину, але водночас вона розуміла, що такий союз буде зовсім нерівнuй і на доньку чекає не просте життя. Проте молодим заважати не стала і вже через рік вони побралися.

Чоловік пані Люби швидко покинув наш світ, тому доньку вона виховувала сама. Жінці довелось дуже важко працювати, щоб забезпечити достойне життя для своєї єдиної донечки. У Віки не було модного одягу чи дорогої техніки, зате мати дала їй дещо важливіше — хорошу освіту. Дівчинка вивчилась на вчителя української мови та літератури.

Новина про майбутнє весілля доньки було для Любові Дмитрівни як сніг на голову. У неї не було достатньо заощаджень, щоб допомогти з організацією, на відміну від багатеньких сватів.

Коли мама Вікторії вперше прийшла у гості до сватів, то зрозуміла — усі її побоювання були не даремні. Подружжя було явно високої думки про себе і не упускало жодної можливості втерти носа бідній жінці.

Читайте також На ранок прийшла майбутня свекруха. Вона ще з порогу заявила, що категорично проти весілля, її сину ще зарано одружуватися, бо він не достатньо допоміг своїй сім’ї.

— Свахо, ви, мабуть, щонайменше дня зо три не їли, так на страви накидаєтесь! Але правильно, ви їжте, їжте, бо такої дорогої телятини вам в житті більше не доведеться скуштувати! Як вам наша квартира? Усі меблі у нас від відомого дизайнера!

Пані Люба почувалась в край не комфортно поруч з людьми, які то і діло вихвалялись своїм фінансовим становищем. Проте вона чітко вирішила — заради доньки вона усе стерпить.

І ось настало довго очікуване весілля. Люба позичила грошей у рідної сестри, щоб придбати весільну сукню для доньки. Бюджет був невеликий, тому вибір впав на скромну, але водночас дуже красиву модель. Зайвих грошей на новий наряд для себе у неї вже не було, тому довелось обходитись тим, що мала.

Місце для проведення весілля молодята обрали розкішне. Зібралось чимало гостей, а батьки нареченого не втрачали жодної можливості підійти до них та наголосити, що такий пишний бенкет — виключно їх заслуга. Ось тільки це було не зовсім правдою. Вони оплатили місця своїм гостям, а Любов Дмитрівна — своїм. З боку нареченої було всього дванадцять запрошених, але й це далось жінці з великим трудом. Цілий рік вона працювала на двох роботах, щоб відкласти достатньо грошей.

Свято було у розпалі, коли батьки нареченого вирішили привітати молодят.

— Ми хочемо зробити вам подарунок, про який лише можна мріяти. Це сертифікат на дизайнерські меблі. Ви зможете обрати собі й ліжко, і шафу, і комод. Словом, все, що забажаєте! Вітаємо вас!

Усі гості були в захваті від дорогого подарунку батьків.

— Не подарунок, а мрія! Кращий і уявити складно! — захоплювались присутні.

А тоді прийшла черга Люби вітати дітей. Усі гості та свати в’яло слухали жінку, адже розуміли, що чекати доброго подарунку від бідосі — смішно.

— Андрійку, сьогодні я віддаю тобі найцінніше, що у мене є — мою донечку Вікусю, бережи її. Я бажаю вам лише одного — бути щасливими! — жінку переповнювали емоції і їй з трудом давалось щось вимовити. Тоді вона дістала з сумочки ключі та вручила молодим.

— Це вам, любі, квартира, щоб ви мали куди поставити меблі, які вам подарували батьки.

Гості аж роти повідкривали від здивування, а свати були в ярості. Ніхто не очікував такого дорогого подарунку від бідної жінки.

І тільки одній Любі було відомо, що насправді та квартира належала її матері, яку жінка забрала жити до себе, по стану здоров’я.