Перейти до вмісту

Син може жити в мене скільки треба, а невістка нехай йде куди хоче їй не допоможу.

Мої діти зі мною спілкуватись не дуже люблять, згадують про мене лиш коли щось потрібно

Син вчора приїхав ніби як у справі, говорить, у батька ж був перфоратор, якщо він зберігся, можна, я його візьму ненадовго? Звичайно, тільки перфоратора їм зараз не вистачає, на орендованій квартирі-то!

Приїхав, ходив, м’явся з перфоратором цим, я вже сама йому сказала – так викладай уже! Можна, каже, мама, ми в тебе поживемо пару місяців , поки я роботу не знайду і ми квартиру не знімемо?

Попросив їх нинішній господар звільнити приміщення, виявляється. Роботи немає, грошей немає, Іра, невістка, з дитиною трирічним. Ось так ось.

– Зрозуміло. Весело, значить, скоро буде у вас? Коли переїжджають-то до вас?

– Переїжджають до мене? Хм. А з якою, власне, дива? Синові я сказала прямо: ти, звичайно, приїжджай і живи, скільки потрібно, мій дім – твій дім, ти це знаєш. Онуку я теж завжди рада. Але Іра твоя хай їде до своїх батьків

Маргарита Максимівна живе в трикімнатній квартирі, яку свого часу купували в шлюбі з покійним чоловіком, батьком її сина Вадима. Квартира, звичайно, далеко не шикарна – в звичайному панельному будинку, без особливого ремонту.

Але зате велика. Чоловік пoмep п’ятнадцять років тому. Синові зараз тридцять два, і він давно живе окремо від матері.

Вже на останньому курсі вузу хлопець зняв кімнату з одним, потім залишився там один, а шість років тому в його житті з’явилася Ірина, і вони майже відразу почали жити разом.

Потім хлопці зареєстрували відносини і народили дитину, все так же проживаючи в орендованій квартирі.

– Після весілля йшли розмови про іпотеку! – розповідає Маргарита Максимівна. – Збиралися збирати перший внесок, як тільки одружилися. Але, мабуть, не досягли успіху – це ж тільки на словах легко збирати гроші!

-Втім, не знаю, що там у них і як. Я питала, що думаєте робити з квартирою, але це ж не мого розуму справа, ти ж розумієш! на мене тільки пирхали і відмахувалися. Вони самі з вусами. Були.

Читайте також: Батьки мого чоловіка не хочуть допомогти нам фінансово, я сказала чоловікові, що не дам його батькам бачитися з нашою дитиною.

Відносини з невісткою у Маргарити Максимівни, чесно кажучи, ніякі. Ні, ніхто ні з ким не сварився, і нічого не ділили. Невістка просто ігнорує свекрухy.

– Може бути, Іра на мене ображається за щось? – питала спочатку Маргарита Максимівна у сина. – Може, я їй не подобаюся?

– Ой, мамо, не звертай уваги, просто вона по природі людина нетовариськa! – відповів Вадим. – Інтроверт. Знаєш таке слово? Вона дуже важко сходиться з людьми, любить бути одна.

– При всьому при тому заміж же якось вийшла! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – Знайшла в собі сили і познайомитися, і поспілкуватися з хлопцем, і зацікавити його собою . А тут прямо важко їй «добрий день» сказати! Знущання я її, чи що?

Ірина майже ніколи не бере трубку, коли Маргарита Максимівна дзвонить, – передзвонює потім Вадим, не спадає на гості під надуманими приводами, а перед візитами свекрухи просто йде з дому.

І навіть нapoдження дитини не змінило ситуацію. Маргарита Максимівна раніше з нетерпінням чекала появи онуків, плануючи бути прямо такою бабусею-бабусею – з казками, пирогами і в’язаними светрами з оленями. Але від дитини її плавно відтерли.

-До онуку прийти – ціла справа, домовлятися за тиждень потрібно, і ще не факт, що в день тебе до нього допустять! – розповідає Маргарита Максимівна.

– Тo пронос, то золотуха. Дитина вже забути мене встигав від зустрічі до зустрічі, реагував, як на незнайому тітку. Він взагалі у нас, чесно кажучи, дикий, людей боїться! Мати нікуди його не водить, у неї теж ніхто не буває. Не дивно здичавіти.

Батьки Ірини живуть досить далеко і в вихованні онука участі не приймають. Маргарита Максимівна тепер уже теж не наполягає на регулярному спілкуванні.

– Насильно милим не будеш! – розводить руками вона. – Може, і краще, дійсно, мені не прив’язуватися до дитини. Нехай живуть, як хочуть!

Останнім часом в житті сина йде якась чорна смуга. З’ясувалося, що Ірині з декрету виходити по суті нікуди – її компанія за три роки наказала довго жити. Щось подібне чотири місяці тому відбулося і з фірмою, в якій працював Вадим.

Чоловік виявився на вулиці. Знайти іншу роботу швидко не виходить. Весь цей час живуть абияк, ледве зводять кінці, перебиваються випадковими підробітками. До цього часу тягнули якимось дивом.

Але днями трапилася остання крапля – господар знімною квартири заявив, що має намір продавати свою нерухомість. Вже є покупець, і квартиру треба звільнити протягом пару тижнів.

Зняти зараз іншу квартиру, заплатити комісійні агентові і страховку новому господареві, організувати переїзд і перевіз скарбу, якого накопичилося віз і візок, фінансово просто немислимо.

Єдине, що прийшло Вадиму в голову – попроситися поки до матері. На пару-трійку місяців. Звичайно, вони будуть намагатися встати на ноги якомога швидше, і як тільки Вадим знайде роботу, тут же знімуть хоч кімнату і з’їдуть.

Але Маргарита Максимівна встала в пoзy.

– Те ноги об мене витирали, розмовлялa через губу, трубку не бралa, складно вона з людьми сходиться! А тепер, значить, потрібно стало – і ніяких складнощів? Бери квиток, і нехай Іра їде до своєї мами, ось і все.

– Ну так теж не можна! – умовляє Маргариту Максимівну подруга. – Це ж твій син, його сім’я. Потрібно, напевно, допомогти у важкий момент?

– Синові я сказала – приїжджай і живи, без проблем! – знизує плечима Маргарита Максимівна. – А з його дружиною ділити територію я не зобов’язана. Буде повз мене шморгати, не піднімаючи очей, ні добрий день, ні до побачення – вона інтроверт!

-Навіщо мені це треба в своєму будинку? Буду сидіти і думати, чому вона така, ніж я її образила. Нехай син відправляє. А сам встає тут на ноги.

– Але ти ж розумієш, це все може затягнутися. За чотири місяці він нічого не знайшов, а скоро грудень, Новий рік на носі. Він буде тут, сім’я там. Не справа це!

– А це не мої проблеми! – розводить руками Маргарита Максимівна.

«Син може жити, скільки треба, а невістка нехай йде, куди хоче» – в корені неправильна позиція? Свекрусі треба бути мудрішими, адже життя закінчується не завтра. І цілком можливо, що відкинута сьогодні невістка через кілька років може сказати свекрусі ті ж самі слова – мені, мовляв, немає до тебе справи, йди, куди хочеш.

Хоча адже немає ніякої гарантії, що невістка в майбутньому поведе себе благородно, навіть якщо зараз свекруха зробить для неї все.