fbpx

Син викликав нам таксі та відвіз до готелю. Я бачила, що він дуже сумний, а ще йому дійсно прикро за те, як вчиняє його дружина.

З чоловіком ми проживаємо в невеличкому будинку недалеко від міста. Ми завжди любимо приймати гостей, у нас навіть є для них спеціальна гостьова кімната. Якщо ж у нас намічається велике свято, а людей приїжджає багато, то ми готові навіть поступитися своєю спальною. Влітку ми спокійно можемо собі простелити на веранді, а взимку — на горищі стоїть наше старе ліжечко. Зараз нам з чоловіком виповнилося вже 60 років. Гості почали приїжджати все рідше.

Ми виростили двох синів. Молодший живе зовсім недалеко від нас. Часто навідується до мене зі своєю родиною, допомагає по господарству. Старший син після закінчення університету залишився в столиці, там одружився, створив сім’ю та почав працювати.

Вони приїжджали до нас всього два рази. Ми не задумуючись виділили їм найкращу кімнату в нашому будинку, сніданок подали на веранді. Але з невісткою я не можу знайти спільну мову. Їй зовсім не подобалося тут знаходитись, казала, що це село!

Вона злилася на нашого сина через те, що вони замість поїздки на море, вибрали приїхати сюди. Вона не може ніяк зрозуміти, що ми його батьки і дуже за ним вже скучили.

Минулого року ми вирішили завітати до них в столицю. Раніше, ми ще не були в них. Взяли квитки на поїзд, зібрали речі та попередили сина, що приїдемо на тиждень. Прибули приблизно о шостій вечора. На нас чекав вже накритий стіл. Вже було пізно, ми захотіли спати і тут невістка говорить: «У нас мало місця, спати немає де. Ми зняли для вас готель, там буде комфортніше».

Читайте також Відтоді, як я потрапила в лікарню, минуло три дні, чоловік навідав мене всього один раз, сказав, що можемо спокійно поговорити по телефоні, оскільки у нього зараз багато роботи та ще й гараж потрібно прибрати.

Ми були шоковані. Кажемо: «Та ми можемо і на кухні на підлозі спати». Навіть онук просив маму залишити нас у його кімнаті. Але невістка нічого не хотіла чути. Сказала, що все давно оплачено.

Син викликав нам таксі та відвіз до готелю. Я бачила, що він дуже сумний, а ще йому дійсно прикро за те, як вчиняє його дружина. Але ми нічого йому не говорили. Готель був жахливий, ніби потрапила в радянські часи: душ та туалет був спільний зі ще з одним номером. В кімнаті у нас стояли два стареньких ліжечка та телевізор.

Встали зранку, але снідати немає де. У всіх кафе дуже дорого. Ми вирішили викликати таксі та приїхати до сина. Там нас ніхто не чекав, всі були зайняті своїми повсякденними справами. До вечора ми їх чекали там. Я приготувала їсти, ми всі посиділи і знову нас відправляють в готель.

Вже на четвертий день ми шукали з чоловіком причину, чому нам терміново потрібно їхати назад додому.

Взяли на вокзалі квиток та поїхали. Я всю дорогу плакала, мені так було боляче.

Як тільки ми приїхали додому, то одразу все розповіли молодшому сину. Він сильно розізлився і одразу зателефонував старшому брату в Київ. Посварилися.

Наші родичі та сусіди взагалі були вражені такою поведінкою нашого рідного сина. Але були й такі друзі, що казали, що це абсолютно нормально за сучасними мірками пожити в готелі, яко справді немає місця у квартирі, тим більше нам все оплатили.

А за таксі ж ми платили! Ми ж його рідні батьки, я спокійно вважаю, що тиждень ми могли всі дружньо пожити в його двокімнатній квартирі.

Мені так соромно зараз за поведінку свого сина. Я зараз майже з ним не спілкуюся, лише телефоную, щоб запитати про внука. А з невісткою взагалі більше не підтримую відносини.

facebook