З Василем я познайомився кілька років тому. Ні, ми не стали близькими друзями, Василь здавався мені надто метушливим. Що й зрозуміло, він тільки приїхав в столицю з далекого міста, шукав роботу, шукав хорошу дівчину, намагався налагодити свій побут. Але ми іноді зустрічалися, розмовляли. Василь був дотепний і веселий. Він ніколи не розповідав про своє минуле, хоча я розпитував. Відмахувався: “Нічого цікавого, повір! Я живий, у мене все добре, це головне”.
А незабаром він знайшов роботу: Василь – відмінний автомеханік. Потім знайшов хорошу дівчину, з новою трикімнатною квартирою, вони одружилися, я був на їхньому весіллі в невеликому ресторані.
Я радів за Василя, щиро. Подарував молодим набір посуду з візерунками, виголосив кілька тостів. Поруч зі мною присів дружба, розговорилися. З’ясувалося – друг Василя з дитинства, спеціально приїхав з далекого містечка. Він випив чимало, від нього я і дізнався все про минуле Василя.
Василь одружився відразу після армії. Марічку він знав все життя, в тому містечку всі знали один одного. У них є дочка. А потім Василь занудьгував в двокімнатній хрущовці, де сушився на мотузках дитячий одяг, почалися гульки з дівчатами.
Василь – хлопець гарний, плечистий, з чарівною посмішкою. Марічка спершу думала: переказиться. Але незабаром вже все містечко обговорювало, як Василь цілувався в кафе з Анною, як гуляв у парку з Наталкою … Марічці це швидко набридло, вона була дівчиною рішучою. Зажадала розлучитися. Василь, як усі чоловіки, запевняв: “Марічко, ну буває, ну вибач, ну все, більше не буду!”.
Звичайно, йому не хотілося розлучення, йому так було дуже зручно. До того ж вони повинні були отримати нову квартиру, а ще батьки Марічки дали йому грошей на стару “тойоту”, яку майстер Василь перетворив в гончу машину. Але Марічка виявилася уперта.
Читайте також Дуже часто, спадок стає причиною великих сварок, але не в нашому випадку!
Коли їй показали фотки, як Василь катає на своїй машині блондинку, вона сказала: “Все!”. Василь скандалив, говорив, що Марічка і дочка без нього не проживуть, адже він заробляє в родині, а Марічка навіть без освіти, її візьмуть лише прибиральницею. Як це зазвичай трапляється, в ході розлучення обидва образились один на одного. Почалися чвари. Марічка відсудила “тойоту”, Василь відсудив половину майбутньої квартири. Точніше, гроші за неї.
Марічці з донькою довелося жити в маленькій квартирі її батьків. Її тато незабаром пішов з життя, мама захворіла. А на отримані гроші Василь купив нову автівку. Він перестав бачитися з дочкою, бо вона здавалася йому “такою ж, як матуся”. І не платив аліменти: офіційно ніде не працював, хоча влаштувався возити місцевого авторитета, за хороші гроші.
У місті Василь став ізгоєм. Тільки один друг і залишався, той, що приїхав на весілля. Марічка з’явилася в цього “авторитета”, в якого працював Василь, розповіла про нього все, як є, що той не дає зовсім грошей. “Авторитет” розсердився, це було не по-пацанськи, він прогнав Василя. І одного разу Василь зник. На світанку сів у свій “БМВ” і тут його й бачили. Навіть найкращому другові не сказав, куди. В цей же день пішла з життя і мама Марічки.
Виявилося, Василь поїхав до столиці. Де і почав інше життя. Він просто видалив все своє минуле, одним натисканням педалі газу. Після весілля я з ним не спілкувався. Ця історія мені не сподобалася, м’яко кажучи. Я міг би спробувати пояснити Василю, що він негідник, але він би чарівно посміхнувся, як завжди: “Ну занудство. Я живий, у мене все добре, це головне”. Але від спільних знайомих я знав, що у Василя і нової дружини є син, що Василь відкрив власний автосервіс, що він купив “порш”, що будує дачу.
Хоча мені це було зовсім нецікаво. Через рік Василь з дружиною потрапив у “халепу” на своїй автівці. Вони їхали пізно ввечері з дачі, Василь гнав по трасі, як зазвичай. Врізався у зустрічну фуру при обгоні… На щастя, їх син Петрик був удома, з нянею. Але тепер дворічного хлопчика чекав дитячий будинок: бабуся, нова теща Василя, відмовилася ним займатися, у неї занадто багато турбот…
Так Петрик став жити в дитбудинку. А потім сталося неймовірне. Я б назвав це дивом, але це було куди більше, ніж диво. Раптово, квітневого ранку, в дитячий будинок з’явилася Марічка, колишня дружина Василя. З нею була семирічна донька. Марічка обняла блідого Петрика і сказала: “Привіт, я твоя мама. А це твоя сестричка. Поїхали з нами?” Петрик сказав тільки: “А де ви були?”. Марічка відповіла: “Шукали тебе”. І втрьох вони поїхали в маленьке містечко, в свою маленьку квартиру. До свого маленького щастя.