Так у нашого дідуся знайшлася робота, а нам спокійне життя.

Ми з дружиною багато років жили й працювали за кордоном. Спочатку, коли одружилися, багато планів. Хочемо квартиру, машину, гарні меблі. А для цього потрібні кошти. Тому вирішили поїхати працювати за кордон. А щоб не було ніяких негараздів, то поїхали разом із дружиною.

Адже коли люди довго в розлуці, то життя в них різне, звикають до такого. І вже коли разом живуть, виявляється, що не виходить разом, розлучаються.

Щоб у нас не було таких проблем, поїхали удвох. Діток поки що заводити не збиралися. Потрібно спочатку влаштуватися в цьому житті, а потім діти. Шість років ми працювали за кордоном. Заощаджували, складали. Накопичилася немаленька сума.

Хотіли ще пів року працювати, але Галинка радісно повідомила, що чекає дитину. Вирішили повертатися додому з радісною звісткою. Та коли ми перетнули кордон, телефонував тато і повідомив сумну звістку.

Читайте також Коли я прийшла до будинку маляти і поцікавилася тим, що я хотіла б подарувати щастя ще одній дитинi

Мами не стало. Ми якраз встигли провести її. Спочатку жили з татом. Не залишати ж його одного. Але і нам влаштовуватися потрібно. Адже скоро буде малюк. Нам треба знайти місце проживання.

Коли про це дізнався тато, ледь не плакав, адже місця вистачає. Живіть, робіть все по своєму. Все одно вам дістанеться. Ми з Галинкою порадилися. Звичайно. Буде добре. І гроші на щось інше витратимо. Адже малюку багато дечого потрібно купувати.

Тато в той час ходив на роботу. Він вирішив звільнитися, адже вже пенсіонер. Ми не проти. Буде внук, дідусь бавитиметься малечею, і Галинці поміч.

Раділи ми такому повороту. Спочатку і справді, тато все відремонтував у квартирі, прибив полички, до яких руки не доходили в нього. Я пам’ятаю, як ще мама говорила зробити так, але нічого не робилося.

З появою нашого синочка Антона, життя перейшло на інший рівень. Наразі центром нашої уваги є син. Моєму татові це не зовсім сподобалося, інакше, зовсім не сподобалося.

Почалися скарги, що про нього ми зовсім забули, що Антон не дає дідусеві виспатися. Що я не приділяю своєму батькові належаної уваги. Галинка не завжди готує поїсти. Такі привереди почали нам набридати. Я сказав татові, щоб йому не заважати, ми збираємося купувати квартиру.

Знову істерика, знову сварка. Що, я, невдячний син, наразі старого тата залишаю одного помирати. Та й води нікому буде подати. Таке життя стало нестерпне. Ми з Галинкою радилися, і не могли знайти правильне рішення. Вже робили все, як тато скаже, все одно буде причина для невдоволення. Та одного разу все змінилося. Сусідка наша, що поверхом нижче, також пенсіонерка, пожалілася Галинці, що в неї у квартирі всі полиці попадали, навіть двері вже не закриває, щоб не впали.

Галинка порадила їй звернутися до нашого дідуся. В нього золоті руки, додала моя дружина. Сусідка так і зробила. Тато вже не згадував сварки, швиденька зібрався і пішов допомагати сусідці. Три дні він там стукав, майстрував, переробляв. Тітка Марія залишилася задоволена. Вона на весь під’їзд розхвалювала нашого тата за його золоті руки. Від тих пір замовлень у нього все збільшується. Вже встановилася черга.

Гроші він бере чисто символічно, тому всі одинокі пенсіонерки звертаються тільки до нього.