Іван зустрічав сина Володимира на вокзалі. Три роки той не приїздив до батька.
Від втрати дружини чоловік не міг відійти. Володимир завжди був поруч, адже татові потрібна підтримка. Минуло два роки, і батько сказав синові, що йому потрібно влаштовувати своє життя.
– Я буду тобі телефонувати й допомагати, як тільки почну заробляти кошти. Сказав син. Допомоги тато не дочекався, а телефонував Володимир щодня.
Наразі стоїть на пероні Іван Володимирович, чекає, коли з’явиться потяг. Сина побачив, як тільки той вийшов із вагона. Мужній, таке враження, що став вищий. Вони обнялися. Тато постарів, подумав Володимир. Дома хлопець помітив, що нічого не змінилося. Все стояло на місцях, як тоді, коли він виїхав звідси. Поговорили, сіли обідати. Тато насипає кашу.
– А м’ясо є? Запитує син. Батько ніяково пожав плечима, сказав, що немає. Володимир встав, заглянув у холодильник . Там пусто.
– Тату, чому ти мені не говориш, що на життя не хватає коштів?
Батько мовчав. Потім почав розповідати, що коли пішов на пенсію, спочатку були заощадження, потім через деякий час закінчились, пенсії не вистачає, відмовляє собі в усьому. Але комунальні платежі й ліки, навіть на це не вистачає. Володимир замислився.
Читайте також Сирковий десерт
– Тату, я подумав, а якщо поїдеш зі мною, житимемо разом. Я завжди поруч, допоможу, і харчування буде належним. Квартиру твою здамо в оренду. Вдвох ми подолаємо твої хвороби. До речі, я познайомлю тебе з дівчиною, з якою зустрічаюся. Як ти на це дивишся?
Іван Володимирович довго думав, а потім вирішив — їдемо.
Володимир замислився, адже він тата не залишить одного, а скільки пенсіонерів з малою пенсією залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Якщо не має дітей, або діти не допомагають батькам, як виживати таким людям?