У мене двоє галасливих хлопців. Їм усього по три рочки, але кричать, шумлять і плачуть так, наче їх семеро. Спочатку мене це дуже дратувало. Я ніяк не могла звикнути до їх галасу. Тому ставила їм умову, щоб негайно це припинили, по-іншому не буду з ними гратися.
Мої синочки в цю мить розгублено дивилися на мене великими очима і вмовкали. Я вважала, що розумні і виховані діти повинні рости без галасу. Та з часом зрозуміла, що сильно помиляюся.
До мене це розуміння прийшло тоді, коли мої малюки похворіли. Обидва водночас. Вони лежали у своїх ліжечках і здебільшого спали через підвищену температуру. Я кожної пів години прикладала долоню до їх лобиків, поїла малиновим чаєм, міряла температуру і мріяла, щоб вони врешті одужали і знову почали бешкетувати.
А години тягнулися довго. Хвороба так швидко не відступала. Я відчула великий сум за їхніми дзвінкими голосами, за криками, від яких часом здригалася…
Зрозуміла, що діти повинні галасувати. Вони тоді здорові і щасливі. Вони тоді діти.
Діти повинні кричати. Так вони часом виражають свої емоції. Їм не можна закривати рота. Вони повинні радіти життю, голосно сміятися, танцювати і співати, якщо їм цього хочеться. Так вони пізнають життя і вчаться.
Читайте також Весь цей час, допомагаю синові матеріально. Віддаю йому половину заробленого.
Коли я це збагнула, я перестала з ними сваритися. Я перестала стримувати їхній крик. Почала милуватися їхньою поведінкою. Я збагнула, що на все свій час. Якщо у дитячому віці дитина не мала права виражати своїх емоцій, то в дорослому віці їй буде важко знаходити контакт з оточенням. Вона так і не знатиме, як по справжньому ділитися радістю з цим світом.
Тепер, коли мої діти навіть кричать на мене, я сприймаю це нормально. Це не означає, що вони мене не люблять. Діти не носять у собі образ. За мить після бурхливої емоції вони знову спілкуються зі мною з любов’ю, знову усміхаються до мене.