Весь цей час, допомагаю синові матеріально. Віддаю йому половину заробленого.

В мене зіпсувались стосунки з сином через один випадок.

Мені 62 роки. Я отримую пенсію, але досі працюю. Доглядаю літніх жінок. Платять достатньо. Якби була молодша, пішла на курси першої допомоги, навчилася б робити уколи та ставити капельниці. За таких умов, заробіток більший. Шкода, вік не той.

Весь цей час, допомагаю синові матеріально. Віддаю йому половину заробленого. Він обіцяв збирати гроші та придбати квартиру. Не одружений, тому можна взяти однокімнатну. Коли з’явиться жінка, можна буде подумати про розширення.

Три роки від’їздила в інші міста по роботі. Зібраних грошей мало вистачати на покупку. Довго обирали і нарешті придбали. Моя місія, як матері виконана. Вирішила покинути роботу та, нарешті, нормально відпочивати. Люблю тихе життя.

Читайте також Проходячи повз маленький радянський двір, я побачила двох цуциків.

Воно мені й не снилося. Син привів вагітну дівчину. Представив її, як майбутню наречену. Я тільки рада, але діти одразу почали натякати на допомогу. Тепер від мене хотіли не тільки фінансової, але і моральної підтримки.

Я втомилася. Мені 62 роки. Самотужки заробила сину на квартиру, дала освіту. Що ще можна від мене вимагати? Не проти іноді забирати до себе внучку, але не на довго. Це все, що можу запропонувати.

Син образився на мене. Він хотів відправити мене знов на роботу і щоб я, як колись, віддавала половину заробленого йому. Син твердо впевнений, ніби мама повинна до самої смерті допомагати. Може помиляюсь, але вже має бути навпаки.

Пощастило з невісткою. Вона мене зрозуміла і повністю підтримала. Сину це не сподобалось. З нею він також посварився. Шкода, що сина виростила таким байдужим до матері.

Він припинив приходити до мене. Не дзвонив, не писав. Напевно, син хотів мене провчити. Нічого не вийшло. Свого рішення не зміню. Я давно знаходжусь на законному відпочинку. Маю право не працювати.

Пройшов тиждень, а від сина ні вісточки. Не приємне відчуття не покидало мене. Все життя пропрацювала заради його блага. Завжди старалася для нього. Особисте життя не влаштувала, бо за дитину хвилювалася. Це вартувало того?

Один єдиний раз в житті відмовила і стала поганою. Досі чекаю дзвінка. Сподіваюся, син ще раз подумає і наші стосунки налагодяться. Це ж смішно, забути рідну матір. Хіба ж винна, що вік не той та здоров’я слабке?

Якщо нічого не зміниться, сама подзвоню. Спробую поговорити. Змінювати своє рішення не буду, але стосунки спробую відновити. Дуже хочу бавитися з внучкою. Це ж моя рідна кров. Якщо ж син далі буде мене ігнорувати, наврядчи побачу дитину. Якісь чорні думки в голову лізуть. Треба поскоріше подзвонити та не запускати цю негативну ситуацію у ще більшу яму.