Історії

Тепер я вже знаю, чому діти мої так живуть — розридалась жінка. Через мою давню помилку.

З пані Марією ми випадково зустрілись в Карпатах, коли відпочивали. Я просто так, з ввічливості спитала її про дітей. Було одразу ясно, що щось тут не так, бо дуже вже їй важко було відповідати. Її діти давно пороз’їжджались, донька була  лікарем, а син  геологом.

– Мені за сімдесят, а я й досі не маю внуків, – плакала жінка.

Донька її Марта, була вродливою і ніжною і добре знала про свою красу. Її батьки були вчителями, а це в ті часи багато чого вирішувало. У школі завжди дівчинка мала головні ролі, була ведучою свят, старостою класу. Так захопилась акторською грою, що поїхала до Києва вступати до універу, але екзамени провалила. Після того рік працювала піонеркою в школі, а потім здивувала усіх: з першої спроби вступила в медичний. Зараз працює в приватній клініці, там має квартиру і ще й дачу.

– А щастя нема, – підсумовує Марія. – Двічі була заміжня: мала старшого, який її ображав, втекла від нього, а потім була з молодшим, який сам від неї втік. Їй скоро 50 буде, а дітей не має. І кому треба тих квартир і дач?

Сина мала Максима. Назвала його на честь тата, той на Камчатці, вже йому під 60, а він неодружений. Постійно в роз’їздах своїх, вічні експедиції і наукові роботи… Має там дім, але буває там вкрай рідко…

– Якби не мобільні та Інтернет, коли б і бачила своїх дітей. Ото вони скинулись і подарували мені цей відпочинок в санаторій. Живу я сама, то хоч трохи на людей подивлюся. Тепер я вже знаю, чому діти мої так живуть — розридалась жінка.

Читайте також Притча, яка навчить вас ніколи нe злитиcь і не ображатись.

Марія росла на руках у тітки, яка не мала дітей. Їй було за 30, тож вона приповзла до сестри і на колінах благала: «Лесю, змилуйся над моєю доленькою, віддай мені дівчинку». Мама Марії мала, окрім неї, іще чотирьох дітей. Всіх тягнула на собі. Час був післявоєнний, зарплата заводська. Тож та і оком не моргнула, лиш відказала: «Забирай!». Дівчина так і жила у тітки, яка ні в чому їй не відмовляла. І платтячка, і ляльки і солодощі. Вона все ж бухгалтеркою працювала, то вже інше.

Час минав, ось уже Марія закінчила школу, закінчила й педагогічний університет. Її відправили працювати на Полісся. Там вже й вийшла заміж, виховувала своїх Марту та Максимка. Перший час ще навідувалась до тітки, а потім і повністю про ту забула, бо сімейні клопоти, робота, відстань… Вже на старості тітка приїхала до Марії сама. ледве тягнула свою валізу і завалилась в хату дуже немічна, змучена і стара. Чоловікові  таке не дуже подобалось, та й самій Марії теж.

— А коли ви збираєтеся додому?

— Я до тебе назавжди. А хіба ти за мною не приглянеш?

– Ну, бачите, у мене діти, чоловік… Вам що, погано вдома? — Того ж дня тітка зібрала речі і зі сльозами на очах поїхала, тільки й кинула, — Щоб твоїх дітей так само на старості догляділи!