fbpx

То ж я сказала: приводьте дитину тільки тоді, коли мені це зручно, або у вас є в цьому гостра необхідність! Діти відразу почали обурюватися: «Ти – бабуся, ти – зобов’язана!».

Нещодавно я стала бабусею і це для мене – велике щастя. Так, я дуже люблю свого онука, але я не сказала, що буду з ним постійно сидіти. А саме на це і розраховувала моя донька. Коли ж вона зрозуміла, що я і справді не буду постійно няньчити її дитину, дуже образилася на мене.

Пам’ятаю, як сама вийшла заміж в 18 років, на той час я вже чекала дитину. Мама не розуміла, чому я так поспішаю з весіллям: чоловік мій в армію йде, через два роки і одружитеся. А коли дізналася, в чому справа, вона сказала: «О, дочко, я не буду няньчитись з твоїми дітьми, займайся цим сама!». Але мені в голову і гадка не приходила, свої клопоти звалювати на неї, ми розуміли, що самі відповідальні за своє життя і свою дитину.

Чоловіка забрали в армію,  жила поки з мамою, і понеслося: пелюшки-сорочечки, підгузників ще тоді не було. Вічне прання вручну, пральної машини у нас вдома не було. Безгрошів’я і дефіцит, черги в магазині. Я, молода, беру дитину на руки і стою в годинній черзі. Майже не спала, донька постійно плакала. Але я закривала двері в свою кімнату, щоб мама виспалася перед роботою – вона тоді одна утримувала сім’ю, батько з нею давно розлучився.

Так ми і жили. Я ніколи не дорікала маму в бездушності, мовляв, ти бабуся, де твої почуття – візьми онуку. Я розуміла, що нас з братом вона виростила і їй вистачить. Навіть тоді, коли чоловік прийшов з армії і ми розлучилися (любов не витримала відстані), я все одно на неї не вішала свою дитину. Вдруге вийшла заміж, пішла до чоловіка і живемо разом досі.

Читайте також Напевно, перехилив зайвого і тепер спав. Однак на вулиці зима, а він в одному легкому светрі.

Моя донька вийшла заміж кілька років тому. З зятем вони зняли квартиру в нашому будинку, в сусідньому під’їзді, з нами жити не захотіли. Ну і правильно, не люблю я двох господинь на кухні. Нещодавно у них появилась дитина. І почалося: бабусю, давай, сиди з онуком, гуляй з ним, нехай у тебе на ніч залишиться. Спочатку я ніби як погоджувалася, але з часом я зрозуміла, що пора встановлювати якісь межі.

Донька образилася. Мовляв: «Як так! Всі бабусі нормальні, їм за щастя поняньчити онуків, а ти якась не така, не любиш внука» і так далі. Милі діти, та всі ми, бабусі, любимо онуків, але не треба нас змушувати їх любити! Особисто у мене немає вже тієї енергії, яка була в молодості і я люблю спокій і тишу. Так, я вже втомлююся від гучного крику дитини, і піднімати все розкидане мені складно, чому я повинна займатися дитиною постійно? У неї є батьки.

То ж я сказала: приводьте дитину тільки тоді, коли мені це зручно, або у вас є в цьому гостра необхідність! Діти відразу почали обурюватися: «Ти – бабуся, ти – зобов’язана!». Це що ще за номер! Вони в один голос: «Нам що – няню наймати при живій бабусі? Тобі не соромно?”.

Ні, не соромно! Доньці тільки через рік на роботу, так в чому проблема? Я їм пояснила, що своїх дітей я сама виростила. Загалом, зараз у нас натягнуті стосунки.

Те, що я не хочу постійно сидіти з онуком, зовсім не означає, що я його не люблю. Хотілося б, щоб молоді батьки викинули з голови міф, ніби їхні мами і тати повинні бути няньками у їхніх дітей. Таким чином ви вселяєте їм, зовсім уже немолодим, почуття провини – «ви зобов’язані», а потім апетити ваші ростуть, і ви ще народжуєте і вішаєте онуків на батьківські плечі. І тоді внуки вже починають бути не в радість. Старше покоління має вже пожити для себе. Я втомлююсь, тому потребую відпочинку.

Тепер донька рідко мені телефонує, бо вважає мене поганою матір’ю і бабусею. А я не знаю, як їй пояснити, що це не так, адже і її, і онука, я люблю не менше.

facebook