Одразу після весілля ми з моїм чоловіком вирішили, що хочемо дітей. У чоловіка робота була високооплачувана. Жили ми в трикімнатній квартирі, яку він купив ще до весілля.
Пройшло приблизно чотири роки, але і так і не виходило. Тоді я вирішила, що мені потрібно записатися в клініку та пройти обстеження. Прийшла я на прийом, одразу здала всі необхідні аналізи. Добре, що всі мої побоювання так і не підтвердилися. Я почала плакати від радості коли лікар сказав:
– Ви абсолютно здорові, а потім додав : – Нехай ваш чоловік прийде на огляд також.
Коли чоловік прийшов з роботи, я вирішила з ним поговорити і все розповісти. Думала, що він буде проти, щоб пройти обстеження, але він погодився. Взяв на роботі відгул і наступного дня поїхав в клініку. Додому він повернувся пізно в ночі. Виглядав він досить погано. На моє питання, чому він не відповідав на мої телефонні дзвінки, відповів, що не хотів мене засмучувати.
Лікар сказав, що у нього не може бути дітей. Вихід був — зробити ЕКО, але чоловік відмовився від цієї процедури. Я не могла заснути, і вночі, мені спало на думку усиновити дитину. Під час сніданку я розказала про свою ідею чоловікові, він сказав, що потрібно подумати.
Читайте також Те, що має бути вашим, прийде до вас: не втрачайте надії
Ми хотіли приховати усиновлення, тому поїхали з нашого міста на пів року. Чоловік у мене працював у мене був програмістом, тому з легкістю міг працювати з дому. Ми почали готувати всі необхідні документи на усиновлення. Ми були на сьомому небі від щастя, коли нам дали позитивну відповідь. Потім сказали, що коли буде відмова в пологовому будинку, то одразу повідомлять.
Через місяць пролунав довгоочікуваний дзвінок. Нас привітали, і сказали, що ми можемо приїхати та подивитися на малюка. Ми не втрачали жодної хвилини. Ми з чоловіком хвилювалися, адже це була маленька дитина. Медсестра вийшла до нас з малюком. Він солодко спав. Вона сказала, що зараз принесе ще одного, і ми зможемо вибрати. Я відмовилася, сказала, що ми беремо цього.
Це був хлопчик. Він ніжно поглянув на мене і почав розмахувати своїми ручками. Я взяла його на руки і обійняла. Я просто не могла описати ті емоції, які відчувала в той момент. Назвали малюка Богданом.
Вже через тиждень, ми повернулися повноцінною сім’єю у наше рідне місто. Приймали привітання та подарунки, від наших родичів та знайомих. З того часу, я повністю занурилася в дитячі турботи. На вихідних, ми вирішили покупати малюка, я пішла за Богданов в кімнату, і впала без свідомості. Чоловік одразу викликав швидку.
Мене поклали на обстеження. Чоловік разом з сином приїхали до мене в лікарню. Пізніше лікар сказав йому, що нічого страшного немає, таке буває під час токсикозу.
– Який ще токсикоз? – здивовано запитався чоловік.
– Простий токсикоз – сказав лікар, і пішов.
Ми сильно посварилися з чоловіком. Він почав звинувачувати мене у зраді. Я його зі всіх сил намагалася переконати, що не зраджувала!
– Як не зраджувала? Минулого року мені лікар сказав, що я ніколи не можу мати своїх дітей.
Наступного дня він поїхав в ту саму клініку, де йому поставили невтішний діагноз, щоб ще раз пройти обстеження. Коли мій Віктор отримав всі результати, він поставив лікарю питання:
– Як це могло трапитися? Ви тоді сказали мені, що я безплідний.
– Віктор, нам потрібно декілька днів, щоб детально вивчити ваші аналізи.
Чоловік повернувся додому з величезним букетом троянд та золотим колечком. Він просив у мене вибачення за те, що одразу мені не повірив. Ми помирилися, а через вісім місяців, у нас появилась донечка .
Через пів року чоловікові знову призначили обстеження, щоб остаточно впевнитися, що у нього все добре. Зараз нашій донечці вже 1,5 року, а синові скоро виповниться 3. Ми чекаємо на третю дитину
У клініці нам сказали, що ми не перші, хто усиновив дитину, і у кого трапилося таке диво після цього