– Синку, ну приїжджай, будь ласка, так давно вас всіх не бачили. Та й теплицю доробити треба, а то нічого в цьому році посадити не встигнемо… Онучка адже без огірочків залишиться, а вона їх так любить … – голос жінки в трубці перейшов на особливо жалісливі нотки. – Ну вистачить ображатися, не могла я Вані відмовити, він мені такий же син, як і ти.
– Ось і попроси його, що ти мені телефонує? – Ілля був роздратований.
– Ну що його звати то, він же не вміє нічого робити! Батько б і сам впорався, так вік уже не той, – Зоя Павлівна не залишала надій розжалобити сина.
– Мама, я тобі вже сказав, що я з приводу всього цього думаю… А поки все, до побачення, мені ніколи розмовляти. Ілля повісив трубку. На душі було паршиво – звичка завжди допомагати батькам давала про себе знати, але ураженого гордість теж не залишала його в спокої.
Все почалося приблизно два роки тому, коли його молодший брат, Іван, повернувся з іншого міста. Там він нібито облаштовував своє собисте життя – жив у якоїсь дівчини, яку батьки тільки пару раз і бачили. Поїхав, нікого не запитавши, і повернувся також – «Зустрічайте, їжу!».
Та дівчина вчилася з ним на паралельному курсі в інституті. Ну, любов-морков, всі справи. Сама вона була приїжджаючи, але батьки їй в рідному місті надали бабину квартиру – живи, дочка, заплави сім’ю. Ну ось вона і привезла до себез надією на щасливе майбутнє.
Два роки вони були разом , але нічого у них не склалося – розлучилися. Що там насправді відбувалося, ніхто не знає, а розповідями брата Ілля не вірив. Для себе він вирішив, що дівчина просто нарешті зрозуміла, з ким має справу, і попросила «звільнити приміщення».
Загалом, братик повернувся додому, став жити у батьків. Влаштувався на роботу, але всі гроші витрачав на розваги. Ілля, до слова, вже 10 років як від батьків з’їхав. За цей час одружився, появилась дитина. Спочатку вони з дружиною знімали житло, а кілька років тому взяли двокімнатну квартиру в іпотеку. Батьки йому грошима не допомагали, тому що у них у самих майже всі доходи йшли на облаштування дачі.
Ось з цієї самої дачею і була пов’язана велика образа Іллі. Сім років тому, коли батьки ще тільки збиралися будувати там будинок, Ваня сказав, що йому це все не треба, він туди їздити не збирається. Так що, мовляв, якщо хочете – будуйте, але я допомагати нічим не буду. Ілля ж підтримав ідею. У підсумку Ілля всі ці роки допомагав і грошима, і руками. Іноді весь відпустку проводив на будівництві. Коли ж будинок був більш менши готовий, і в ньому стало можливо жити хоча б влітку, який повернувся братик раптово вирішив, що дача – це дуже здорово.
Він став регулярно приїжджати туди то з одного, то з іншою дівчиною. Часом привозив з собою цілу компанію дружків з їх подругами, і вони зависали там на всі вихідні.
У такі дні Ілля зі своєю сім’єю просто не міг там перебувати. Але батьки вважали, що нічого поганого в цьому немає – хочеться синочка з друзями відпочити, так нехай відпочивають. А то, що дівчата змінюються – так то ж молодість, нехай нагуляется, як слід.
Читайте також І почалося: “Кого ти приволік, їй тільки квартира потрібна, дивись яка нахабна”.
При цьому справ на дачі як і раніше вистачало – доводити будинок «до розуму», замінити теплиці, та й в городі завжди була робота.Ваня ж змінив тільки першої частини свого слова – щодо того, що йому нічого не потрібно. Про другу він не забував і дійсно нічим недопомагав.
Ілля ж як і раніше приїжджав туди не стільки відпочивати, скільки працювати. І все ж йому там дуже подобалося – красива природа, в пішій доступності було озеро. Після трудового дня в гарну погоду ходили купатися, а потім готували що-небудь на мангалі. І сон там був просто чудовий. Та й донька цілий день проводила на відкритому повітрі, їла ягоди з грядки, грала з бабусею і дідусем.
Але будь-якому терпінню приходить кінець – ось і Іллі захотілося справедливості. Після чергової п’янки-гулянки молодшого брата на дачі, Ілля не витримав, і висловив тому все, що про нього думав. Сказав також, що наступного разу вижене всю цю чесну компанію
Батьки при цьому були присутні, і встали на захист молодшого. Мовляв, так не можна, потрібно поважати брата… Тоді Ілля плюнув на все і поїхав, сказавши наостанок, що ноги його на цій дачі більше не буде.
З того часу пройшов вже майже місяць. Перший тиждень його ніхто не турбував, але потім мама почала періодично дзвонити. Мовляв, чому не приїжджаєш, внучку не привозив… Але Ілля не піддавався на умовляння – прихований підтекст цих дзвінків йому був очевидний.
Потім мама перейшла до нової тактики – стала тиснути на жалість, волаючи до синівської любові, говорити про їх з батьком тягарі, проблеми зі здоров’ям…
Потім знову перейшла на його дочку – мовляв, дитина незбиране літо в чотирьох стінах просидить, через якихось дурних образ … А потім і зовсім стала говорити прямим текстом – приїжджай, допомагай, пропадаємо без тебе, так як нікому дачу добудовувати …
У підсумку Ілля поставив умову – батьки забороняють Вані проводити на дачі час з друзями і привертають його до допомоги на рівних з усіма умовах. Якщо того це не влаштовує, то і нема чого йому там робити. А поки цього розмови не відбудеться, Ілля на дачу не приїде.
І ось сьогодні нова спроба мами, а пісня все та ж – значить, з братом так і не поговорила. Що ж, кредитІлля вже майже погасив, може і новий кредит взяти – на покупку своєї власної дачі.
Там, до речі, в цьому ж садівництві гарну ділянку продається з готовим будиночком – влітку жити можна. А батькам дачу нехай Іванко добудовує – Ілля навіть розсміявся від цієї думки. На душі якось полегшало…