Мені було соромно говорити, що я з багатодітної сім”ї. Пам’ятаю, заздрила усім, хто був єдиною дитиною в сім’ї. Ні, я любила і люблю своїх сестер і братів, але маленькі сім’ї, на той час, мені здавались милішими. Набагато, легше виховувати одну дитину, ніж вісім, як це робили мої батьки.
Чи ми бідували? Ми, звичайно, жили не в достатку, і наші батьки повинні були весь час крутитися. Але вони ніколи не шкодували, що народили нас. Все було б добре, якби не криві коментарі сторонніх людей, тоді б у мене не було ніяких комплексів з цього приводу. І що найгірше, ці комплекси з віком не проходят.
До сьогоднішнього дня я двічі подумаю, чи сказати людині, що я з багатодітної сім’ї. Чомусь не зникає нав’язлива думка, що це соромно. Найгірші стереотипи, які не мають нічого спільного з реальністю. Перш за все – так розмножуються лише “хворі люди”. Вони, мабуть, не розуміють, як оберігатись. Сказати, що ми з братами та сестрами – це плід нещастя, просто ганебно.
Друга справа, звичайно, бідність. Деякі люди уявляють брудний будинок і порожній холодильник. Може, навіть батьків, які часто заглядають в чарку? І вони, безсумнівно, витрачають соціальне забезпечення, яке отримують. Іноді мені хочеться кричати, що ви нічого не знаєте. У нас все по-іншому. Але у мене просто вже немає сил, бо інші, звичайно, знають краще.
Читайте також: Про що забувають батьки під час виховння дітей?
У такій родині справді багато любові та підтримки. У мене завжди будуть брати і сестри, а у батьків – купа дітей. Ми б стрибнули у вогонь один за одним. Принаймні я не розпещена і не чекаю, коли щось впаде з неба. Я також можу відповідати за інших. Сьогодні я не хотіла б бути єдиною дитиною. Такі сім’ї, як наша заслуговують на захоплення, а не зневагу.