Свою першу дитину я народила у 19 років. У такі юні роки, розуміння, як правильно виховувати донечку у мене не було.
На початках, всі почали лізти до мене з своїми порадами, яких я навіть не питала. Мене це дико дратувало. Одного разу, я гуляла з Марічкою біля будинку. Дочка сміялася, бігала навколо лавочки, але спіткнувся і впала. Я стояла не далеко біля неї, я легенько підійшла до дочки і сказала: ” Нічого страшного, давай піднімайся сонце, ти ж просто злякалася”?
Донечка спокійно встала, я її поцілувала, обняла, і вона пішла далі гратися. Але тут, мамочки, які також гуляли у дворі з дітками, накинулися на мене:
– Що ти за мама? Чому ти навіть не зрушила з місця? – кричали вони на мене. – Хіба можна так поводитися з дитиною? Для чого було дитину народжувати, якщо вона сама бігає …
Читайте також: Сирна запіканка з гарбузом: десерт є дуже незвичним і подобається абсолютно усім
Тоді мені було прикро чути таке, від них. Оскільки я не терплю втручання в особистий простір, я продовжила виховувати дочку так, як вважала за потрібне. Дочка у мене росте розумницею та доброю людиною. Вона завжди старається допомогти нам з чоловіком, знаходить спільні інтереси з усіма дітками і нікого не обіжає.
Так, я погана мама! Я не зробила її дитинство безтурботним, зате я дала Марічці цінні навички та навчила всьому, що може стати їй в пригоді в житті. Скоро у донечки появиться братик і я точно впевнена, що поки мене не буде, віна стане хорошим помічником чоловікові …