Перейти до вмісту

В чому полягає складність виховувати дітей з притулків?

Дивлячись телевізор ми часто бачимо та чуємо різні розповіді про бідних дітей, які залишились без батьків та потрапили у притулок не з власної згоди. Дуже багато діток справді мають дуже сумний та розгублений вигляд. Але чому коли деякі з них після того як потрапляють у прийомну сім’ю перетворюються на неконтрольованих та неслухняних ?

Це непоодинокий випадок в прийомних сім’ях. Дуже багато є таких історій коли сім’ї, які наважились на такий важливий крок просто не можуть справитись з дитиною.

 

“Так склалось, що дітей я не можу мати та вирішили ми з чоловіком взяти дитину з притулку. Робота у мене та чоловіка хороша. Ми гарно заробляємо, маємо власне житло – квартиру та заміський будинок. Оскільки своїх дітей ми не можемо мати, то вирішили подарувати любов та тепло малюку з притулку. Адже кожна дитина заслуговує на повноцінну сім’ю. ” – розповідає Ірина.

 

Все склалося якнайкраще. Всі документальні рішення оформили дуже швидко. Нарешті ми з чоловіком стали батьками двох чудових діток. У нас з’явилась донька 5 років та син 9 років. “Чому відразу двоє?” – запитаєте ви. Ми не захотіли розлучати рідних брата та сестру, тому все обдумали та всиновили двох. У нас все було чудово. Дітям я давала все найкраще і вкладала в них свою любов. Ми ходили на різні заняття : плавання, малювання, футбол.

Їздили на море. Я ніколи на них не піднімала голос, бо розуміла як складно може бути цим діткам. Пройшло вже немало років, але на жаль я не змогла виховати їх правильно. Донька взагалі не хоче вчитись, шукає тільки можливості кудись втекти, щоб погуляти з хлопцями у такому юному віці, а її старший брат взагалі відбився від рук – навіть не приховує, що курить.

 

Адже ми з чоловіком вчили їх тільки найкращого! Невже рідна кров настільки відображається на дітях? Мені дуже погано від усвідомлення того, що я не змогла їх виховати правильно і вони стануть не кращими за своїх біологічних батьків.

 

Читайте також Дружина просто не вміє їх витрачати, я не встигаю і кліпнути — як пів зарплати вже зникло!

 

Наступну розповідь нам розповів Микола.

Він показав маленьку фотографію на якій було зображено троє діток, дуже милих та люблячих одне одного не зважаючи на такий маленький вік. Особливо впала в очі маленька дівчина, яка була немов з казки. “Коли моя дружина все ж таки наважилась на всиновлення дитини з притулку – я був безмежно щасливий! Ми поїхали туди й нам показали декілька фотографій де були зображені діти, ось ми просто не могли відвести погляд від маленької принцеси, яку звали Аліна.

Вона була дуже красива та надзвичайно мила. Але завідувачка нас відразу попередила про проблеми. Вона розповіла про те, що дівчинку вже всиновлювали, але все закінчилось плачевно. У Аліни емоційна трaвMa після цього випадку. Потрібно буде приділяти багато уваги, ласки та любові та неодмінно багато терпіння. Ми вирішили ризикнути та повернути дитині віру в дорослих та справжню сім’ю. На жаль наші мрії та сподівання не підготували нас до іншої ситуації. Аліна взагалі нас не слухала. Ми не були для неї авторитетами. Вона була справжньою грубiянкoю. Коли бачила, що до неї все одно ставлять з любов’ю та жалістю, то починала ще гірше себе поводити.

Постійно себе вести дитина звичайно, що так не могла. І дитина повинна розуміти інші речі, крім покарань – навіть якщо вона ще маленька. Мені було складно дивитися, як моя дружина кожної ночі засинає ридаючи. Ми прийняли дуже складне для нас рішення, адже обіцяли, що ніколи не будемо повертати назад дитину в притулок. Ми вирішили повернути Аліну назад до притулку. Їй там напевно буде краще. Там були правила до яких вона привикла і знає як себе поводити. Ми для неї ніхто. Вона швидко нас забуде. На жаль у більшості таких дітей немає прив’язаності – це дуже сумно, адже вони в цьому не винні.”

Наступна історія також схожа на попередні.

“Ми всиновили двох хлопчиків з притулку. Дітей забрали від батьків через постійне вживaння aлкoгoлю. У нас була впевненість, що ми зможемо дітей забезпечити всім не обхідним та показати їм якою може бути справжня сім’я. З самого початку хлопці дуже слабо йшли з нами на контакт. Були якісь відсторонені, але це мене не лякало. Думала пройде трохи часу, діти звикнуть і відкриються. На жаль цього так і не трапилось.

Вони звикли, що їм всі щось винні. Подарунки вони завжди з радістю приймали, але до речей дуже не гарно відносились. Легко могли зламати дорогу річ або просто залишити на вулиці. Через деякий час у нас почало відбуватись все більше спірних ситуацій та скандалів. Нічого не допомагало розв’язувати проблеми, які почалися з самого початку. Все, що впливало поведінку хлопців – це крики та пoкaрaння. Напевно вони просто до такого звикли..

У притулках до дітей стрoгo відносяться. У них з’являється усвідомлення того, що той хто сильніший – той головніший. Прояви добра для них – це прояв слабкості. Ми з чоловіком ніколи не думали, що нам прийдеться так спілкуватись з дітьми, адже ми дуже спокійні. На жаль наші діти іншої мови спілкування, як строгість не розуміли. Мене стомили постій скарги батьків на вулиці, дзвінки зі школи. Всі розуміють яка доля у хлопців, але ніхто не зважає на це, адже вихованням їхнім займаємось ми. З їхнім вихованням ми дуже погано справляємося, нам ніяк не виходить до стукатись до них.

Я не звинувачую цих дітей за їхню поведінку. Це життя з ними таке зробило. Але ми з чоловіком не можемо вже це все терпіти. Ми прекрасно розуміємо – що для цих дітей ми ніхто. Все частіше у нас виникають думки, що потрібно діток назад повернути. Вони звикли до тих правил, до ставлення. Ми пошкодували, що вирішили всиновити дітей, оскільки виправити та виховати правильно ми їх не можемо.

Цікаво почути людей, які вдало виховують всиновлену дитину з притулку! Як вони справилися з такими проблемами які були у нас? Але для мене тема залишається відкритою. Можливо такі діти звикли до такого життя та ставлення, а інша поведінку вони сприймати не хочуть?