Валентина Володимирівна ніяк не могла змиритися, що скоро з’явиться друга дитина.

Вона думала. Що зовсім скоро Марічка підросте, піде в дитячий садок, і їй, бабусі стане легше. Наразі чекають другу дитину.

Знову Валентині Володимирівні крутись. У Світлани цього разу  протікає важко. Вже декілька разів лежала на збереженні. В такі дні Марічка у бабусі.

А Валентина Володимирівна вже плаче. Їй п’ятдесят вісім років. Здоров’я зовсім немає. А Марічка потребує уваги. Поки чоловік прийде з роботи увечері, замість відпочинку, потрібно жінці поспішати приготувати вечерю, і на наступний день їду. Адже онука непосидюща, за нею тільки дивись. Може вскочити в якусь халепу. Та ще й прибрати, прати, і все це увечері. Неначе молоді роки згадує, коли точнісінько так крутилася, коли Світлана була маленькою.

Читайте також Традиції польського різдва

Так тоді сама молода, все в руках швидко робилося. Наразі томиться Валентина Володимирівна, а жалітися немає кому. Чоловік підтримує, але ж говорить, то наша онука. Як не допомогти. І на роботу ходить. Адже один заробляє. Валентину Володимирівну скоротили на попередній роботі, іншої не знайшла. Кругом молодих запрошують, а таких, кому скоро на пенсію, не приймають. Ось так. Наразі дочка радіє, що в неї мама напохваті.

Як тільки в лікарню, не питає, чи вільна. Телефонує, щоб Марічку взяли до себе. А як мама себе почуває, то нецікаво. Нещодавно Світлану виписали з лікарні, та Марічку додому не поспішає забрати. Лікар говорив, щоб не підіймала нічого важкого. А Світлана дуже хоче другу дитину. Тим більше, що УЗІ показало дівчинку. Для Марічки сестричка.