Я студентка інституту, другий курс. Саша закінчує навчання в цьому році. Ми зустрічалися два місяці, потім коханий запропонував руку і серце. Я дала згоду. Вирішили одружитися в кінці літа.Саша запросив мене до себе додому знайомитися з батьками. Звичайно я хвилювалася, яке враження на маму і тата вчиню.
Вечір минув напружено. Видно було, що я батькам Саші не сподобалась. Коли запитали, звідки родом? Я відповіла, що з маленького містечка, і батьки мої прості робітники. Мама коханого перестала бути люб’язною. Не сподобалась я їм без статків батьків. Саша тримав міцно мене за руку, побачив, що нервуюсь.
Тато його почав говорити, де ми житимемо. Що все на їхні плечі, і наразі вони підшукали дівчину для сина з достатком, а не те, що я. Після таких слів Саша встав і сказав, що не візьме в них і копійки, ми самі собі заробимо на квартиру, і не тільки. Більше до них ми не ходили.
Минуло десять років. Наразі в нас росте донечка, живемо в купленій за свої кошти, квартирі. Нещодавно купили машину, плануємо ще одну, для мене. Батьки Саші з нами не спілкувалися, а нещодавно прийшла його мама. Маленька, старенька, бідно вдягнена. Говорить, що живуть тільки на пенсію, з роботи тата звільнили, і вони хочуть бачити нас в їхньому домі. – А пробачення попросити не хочете? Запитала я.
Мама Саші обурилась, що пам’ятаю до сих пір, як вона мене зустріла. На що я відповіла, що таке не забувається. Посидівши ще трохи вона пішла додому. Я коханому говорю: – це твої батьки, тому спілкуватися, допомагати їм ти зобов’язаний. А я завжди підтримаю тебе, яке рішення ти не приймеш.