Відпусти того, хто від тебе йде…і будь готова прийняти того, з яким ти пізнаєш щастя

 Крізь сльози, що мимоволі набігали, Надія пробувала зосередитись на роботі, але нічого не виходило, оскільки в голові жінки, крутилася одна і та сама фраза: Хочу розлучитися…я давно хотів піти від тебе.

Колега, помітивши стан співробітниці, запропонувала перепочити і випити кави.

— Я вже не знаю, що й робити… Чоловіка, наче підмінили. Не помічає ні мене, ні доньки.

Колега, яка була старша за Надію і от-от мала стати бабусею, терпляче вислухала Надійчину сповідь. А та, ковтаючи сльози, продовжувала:

— У нас все було так добре. Як наврочив хто! Приходити став пізно, очі ховає. “Може, на роботі що трапилося?”, — запитала у нього. А він ні з того ні з сього і каже: “Хочу розлучитися”. “Чому?” Не відповідає. Отакої. І як тут не намагаєшся догодити, лише гірше виходить. Усе його дратує… Як бути, навіть не знаю.

— Що тут порадиш… Часом думаєш — все минеться, а потім стільки сил і здоров’я витратиш, що на думку спадає: “Хай на Божу волю”. Краще би йшов на всі чотири сторони одразу. Хтось змириться, а комусь це й життя може коштувати… Знаєш, у мене є знайома, вона у такому випадку до ворожки йде. Каже, що у тієї жінки є дар передбачення. Якщо хочеш, візьму у неї телефон для тебе.

Надія погодилася, і вже за чверть години домовлялась із ворожкою.

…Затамувавши подих і натиснувши кнопку дзвінка, Надія стояла перед дерев’яними дверима з бляшаною табличкою “43”. За дверима почулась метушня, і вони відчинились на відстань ланцюжка. У досить широку шпаринку на молоду жінку дивилася пенсіонерка. Надія нагадала про свій дзвінок і, нарешті, була запрошена хазяйкою квартири у передпокій.

— Що у тебе? Говори, що сталося? — досить люб’язно запитала ворожка.

— Я не знаю з чого почати, — знітившись промовила Надія. — У мене чоловік… і заплакала.

— Гаразд… Заспокойся… Подивимося на карти. Тягни з колоди — запропонувала приязно, і думай про нього…

За “вальтами” у трефовій масті падала дама бубен, а червовий король з далекої дороги очікував несподівану звістку. Вся інформація, якою насичувала ворожка спраглу до порад Надійчину душу, перемішувалася, і за десять хвилин гостя вже не в змозі була нічого аналізувати.

Єдине стало очевидним: сім’ю вже не врятувати. У чоловіка, з яким вона прожила понад 10 років, є коханка, у тієї незабаром народиться від нього дитина, і він давно уже мріяв про те, щоб покинути дружину.

Жінка уважно розглядувала  яскраві картинки карт, які то збирала ворожка, то знову розкладала перед очима Надії, чим “серце заспокоїти” жінці, яка щойно почула мало не вирок, сказати було не просто. І, разом з тим, після довгої паузи, прозвучало:

—   Це лише перша половина твого життя. Ти відпустиш його. Він — не твоя доля. А от далі на тебе чекає справжнє щире кохання на усе життя.

Серце Надії спочатку наче завмерло, а потім, у передчутті щастя, яке вже десь блукає у пошуках своєї домівки, забилося, наче бігло йому назустріч.

— От побачиш, я не могла помилитися. Карти не обманюють. Щоб стати щасливою, ти переживеш цю прикру подію. Відпусти його! Твоє щастя вже в дорозі.

Тепер Надія відчувала себе іншою. Вона знала, заради чого їй варто жити. Тільки поряд зі щасливою матір’ю буде щаслива донька. Зрідка телефонувала ворожці, яка не забувала про її перший візит й сама згодом запросила Надію у гості.

На той час минули неприємності розлучення, пошуки додаткового заробітку, відійшла у вічність Надійчина матуся — опора і порадниця, та переживши ці випробування, жінка дивилася на життя, оцінюючи втрати і здобутки, мудро і виважено.

Незабаром, Надія знову навідалась до ворожки, але зустрілись вони, як подруги, жінка принесла з собою тістечка, оскільки хотіла подякувати за те, що ворожея підтримувала її добрим словом на протязі того, періоду, коли Надійка вчилась новому житті…уже без свого чоловіка, в житті де розпач і страх минули. Поглянь на себе у дзеркало: ти впевнена і самодостатня. Ти навчилася давати раду своїм проблемам. Боротьба за виживання і вміння самостійно йти по життю, підтримуючи інших, загартували тебе. Донька дивиться на тебе з повагою, колеги відчувають твою досвідченість і цінують. Ти розцвіла.

Я хочу ще раз поглянути у карти, і дізнатися, що для тебе приготувала доля… А карти тим часом лягали на столі, складаючи відому одній їй, ворожці та її Величності Долі, Надійчину картину життя.

— Незабаром ти отримаєш несподівану звістку з далекого краю. Там на тебе чекає чоловік, він нещодавно овдовів, і доля подарує вам щасливу зустріч. Ворожея уважно вдивлялась у карти. Він посланий тобі для здійснення усіх бажань. Ти ще молода і у вас буде дитина… це все неодмінно здійсниться… І раптом із сумом додала: Але ми з тобою більше не побачимося..

— Чому? – запитала Надія

— Так розпорядилася доля! А тепер йди і чекай, — відповіла ворожея. — Я повинна ще кілька людей прийняти. Їм теж моє слово має допомогти пройти життя гідно і не схибити. А ти готуйся у дорогу. Все буде добре. Щасливо! Тобі моє благословення.

Надії за кілька днів виповнювалося 35. Святкувала у вузькому колі. Колеги привітали, як годиться. Аж раптом пролунав телефонний дзвінок. І новина, яка здивувала іменинницю, підтвердила прогнози ворожки. Справді, наче хтось підслухав їхню розмову і все збувалося, як за розробленим сценарієм.

Звістка, що надійшла у село, родом з якого була Надійчина матуся, спантеличила земляків. У Бельгії померла рідна сестра матері, тітка Надії. Вона ще за часів німецького полону познайомилася з бельгійцем у концтаборі. Анрі закохався у карооку Марі, і вони одружилися після визволення. Довгі роки Марі (Марусю) на Україні вважали зниклою безвісти. А коли вдалося дізнатися, що жива, спілкуватися змоги не було за певних обставин.

Жили небідно, мали свій будинок  і власну справу, яку Анрі передав далекому родичу — племіннику по лінії своєї матері. Як виявилося, будиночок після смерті тітка Маруся заповіла єдиній племінниці Надії, доньці рідної сестри. І тепер племінник Анрі на ім’я Роберт розшукав через різні інстанції спадкоємицю і запрошував у гості до Бельгії.

За допомогою скайпу контактувати було неважко. Проте мовний бар’єр не давав тієї повноти емоцій у висловленні почуттів, які переповнювали душу Надії. Роберт найняв перекладача, а Надія, готуючись до поїздки, опановувала незнайому їй мову на курсах.

Читайте також:Хлопець до дочки ходив, але про весілля – жодного слова. Стара ворожка кинула карти і сказала, що цьому хлопцю інша дівчина назначена

Роберт після смерті дружини навіть на думку не спадало, що десь існує жінка — так схожа на його Жаклін. Чарівниця Надін на диво була подібна до тієї, яку не врятував від тяжкої невиліковної недуги. Вона усміхалася так само краєчками уст, заглядаючи наче у самісіньку душу, таємну мрію читала одним поглядом, розуміючи без слів.

Надія стримано відповідала на запитання, обіцяючи неодмінно приїхати, як тільки почнеться відпустка, і боялася самій собі зізнатися, що це він — Роберт, про якого ворожка їй оповідала. Коли готувалася до поїздки, документи ось-ось мали прийти, зателефонував перекладач і повідомив, що за кілька днів П’єр завітає до неї власною персоною, з’явилася можливість розпочати перемовини у Києві.

Її охопив справжній жах. Ні, тільки не зараз! Кімнатка у гутрожитку — усі її хороми. А він такий заможний! Чому саме він? Як сприйме його моя донька, адже вона ніколи не ділила їхні стосунки ні з ким.

Тисячу “чому?” перекреслив єдиний погляд Роберта, а його міцні обійми відгородили муром від усіх проблем і питань. Вони справді створені одне для одного, про це жінка зрозуміла з першої хвилини їхньої  зустрічі.Це вже було вирішено давно, долею, саме про такого чоловіка Надія мріяла.

Далі все відбувалося, мов у казці. Затишний будиночок, який потонув у пахощах квітників, мансарда з орхідеями, що так подобалися Надійці, вечері на терасі, уік-енди з екскурсіями і ніжні ночі кохання, зізнання двома мовами. Життя доньки також влаштували — вона стала студенткою університету, де після закінчення її чекала хороша робота.

Наступного дня роздався телефонний дзвінок.Голос, який вона почула, хоть лунав слабко, але Надійка впізнала..це була та жінка, яка пророчила це життя, яке є у неї зараз.

Говорити довго не могла, лише сказала: “От бачиш, все збулося… Я завтра лягаю у лікарню. Дуже хворію”.

—Звідки ви знали, що так буде? — запитала Надія.

— Я так хотіла. Я завжди бажала людям щастя і просила у Всевишнього, щоб був прихильним із людьми, які приходили до мене зі своїми бідами.Життя завжди прихильне до тих хто вміє відпускати…оскільки взамін завжди дарує краще!