Він мені обіцяв, що ми одружимось і все буде в нас добре, але потім зник

Доброго часу доби. Мене звуть Ярослав, мені двадцять шість і я працюю в пологовому будинку. І якось, коли я робив обхід пологового побачив дівчину. Здавалось би, що ось, вона нарешті стала мамою, щастя постукало в двері її життя, але вона сиділа в коридорі та на її лиці щастя навіть близько не було. Більше розчарування чи то якась незрозуміла тривога.

Дивно, бо ж пологи пройшли дуже добре, вона виконувала всі вказівки акушерів і вела себе сповна адекватно. Але поки вона була в пологовому її ніхто не провідував.

Я підійшов до неї та почав розмову:

Читайте також Який у вас характер по місяцю народження

-Пані, все добре? Ви плачете? Не можна вам стресувати, молоко зникне.

Вона просто мовчки глянула на мене та по її щоках потекли сльози, які вона так важко стримувала. Я побачив відчай в її очах. В тих прекрасних зелених очах, які доповнювали її красу в поєднані з темно-каштановим волосся та акуратними рисами обличчя.

-В нас з донькою… завтра має бути виписка. А дома нічого не готово до приїзду малютки. Напевно все вже пилом покрилось…

-Тобто? Дома немає кому прибратись? Невже немає близьких? Або ж по крайній мірі батько в доньки вашої є, чому він не постарається та не підготує все до вашого приїзду?

-Ну… тому що… тому що я сирота. На вісімнадцятиліття отримала квартиру від держави. Вступила до університету та гарно вчилась, а вночі ходила підзаробляти, щоб було за що жити. Там я і зустріла батька Олечки. Все було дуже добре, а потім я дізналась, що чекаю дитину… Він мені обіцяв, що ми одружимось і все буде в нас добре, але потім зник…

Переривати вагітність було вже пізно тому ось тепер я з дитиною на руках, сама і не знаю як маю повернутись в квартиру та почати нове життя з Олечкою.

Мене дуже вразила розповідь Яни, як виявилось потім так її звати, і я не зміг залишити її саму. Ми продовжили бесіду. Говорили буквально про все до самого ранку. Вона ще юна та недосвідчена, а думаю як людина, яка багато побачила в цьому житті та багато пізнала. Я ніколи ще не зустрічав таких жінок.

Тому я твердо вирішив та влаштував їй гідну виписку, забрав обох їх додому до Яни та зробив там порядок, хоча там і так було дуже чисто та затишно. В її квартирі я відчув себе ніби я в колі сім’ї і вона моя дружина. І знаєте що? Тепер вона справді моя дружина! Ми вже чотири роки одружені та ми народили спільного сина. А Олечку я всиновив та люблю її як рідну.

От такі ось дива, ніколи б не подумав, що зустріну свою майбутню супутницю по життю в пологовому.