Внуків вони хочуть чим побільше, а от житлові умови для внуків їх не цікавлять

Мені 25 років, я заміжня і мама прекрасного синочка Павлика. Ми з чоловіком живемо в злагоді і коханні, очікуємо на друге дитятко.

Батьки чоловіка залишили йому однокімнатну квартиру, у якій ми живемо. Живемо весело, та трішки вже відчувається тіснота.

Мої батьки живуть у сусідньому кварталі у просторій чотирикімнатній квартирі.

Мої мама і тато все життя мріяли про велику і дружню родину, щоб лунав усюди галас і сміх, однак Бог послав їм лише одну дитину – мене. Мабуть, саме тому вони понад усе на світі хочуть багато онуків. Коли нашому Павлику виповнилося шість місяців, моя мама провела зі мною бесіду про те, що я готова за другою дитиною. І не потрібно гаяти ні хвилини.

Мій чоловік спочатку відмовлявся, а потім погодився. Адже краще мати  кількох дітей з мінімальною різницею, щоб через три-чотири роки забути про дитячий плач, недоспані ночі і брудні пелюшки.

Звичайно ж, моя мама захоче і третього і четвертого онука. Ми ніби і не проти, але ж не жити такою великою бандою у однокімнатній квартирі.

Мої батьки отримали свою квартиру за сумлінну працю на заводі, тому продавати її відмовилися. Ми думали, що продамо наші квартири і придбаємо для нас трикімнатну, а для батьків двокімнатну. Тоді ми запропонували батькам помінятися квартирами. Щоб вони йшли жити у нашу однокімнатну, а ми у їхню велику. Але й тут вони були категорично не згідні.

Читайте також Сметанник

Чесно, я ніяк не можу їх зрозуміти! Я їхня єдина дочка, яку вони мають у зрілому віці. Внуків вони хочуть чим побільше, а от житлові умови для внуків їх не цікавлять.

На моє питання, як саме ми маємо такою великою сім’єю тіснитися на тридцяти квадратних метрах, — мій батько відповів:

— «До досягнення пятдесяти років ще заробите на свою велику квартиру чи будинок, а доки живіть так».