Іван подзвонив Риті у двері пів на шосту.
– Звідки ти дізнався де я живу? – відкривши двері промовила Рита. Вони ще вчора домовилися, що зустрінуться в ресторані рівно о шостій. А він вирішив прийти на пів години раніше, та ще й прямо до неї в гості. Рита ще була не нафарбована, якраз взялася прасувати сукню.
– Вчора вирішив за тобою простежити, коли проводжав, — широко усміхнувся чоловік, — Не злись на мене.
Рита та Іван познайомилися вчора в гостях у її сестри, Маріани. Вже під кінець дня народження, Іван зголосився провести Риту додому. Рита не хотіла говорити малознайомому чоловіку точну адресу, тому вирішила вийти на сусідній зупинці та пообіцяла обов’язково передзвонити коли буде вдома. Вона навіть не підозрювала, що Іван, вирішив не їхати на таксі, а теж вийшов і тихенько пішов за нею слідом. Але для чого він це робив? Яку ціль переслідував? Рита вирішила запросити чоловіка на кухню та запропонувала йому чашку чаю.
Гість приязно погодився випити чаю, а ще в додачу з’їв все печиво, мармелад і навіть кружальця від лимона. Рита подумала, що Іван голодний, тому вирішила запропонувати йому суп, на що той одразу закивав головою.
Читайте також Ще з дитинства нас з чоловіком вчили економити, а от машини ми купили дорогі, щоб на роботі не було стидно.
Рита витягнула каструлю з холодильника, розігріла тарілку солянки та люб’язно поставила її на стіл. Після цього пішла в кімнату, щоб все-таки допрасувати сукню та зібратися. Вони ж сьогодні йдуть на побачення. Вдягнена в сукню та з укладкою Рита вийшла зі спальні, сподіваючись, що Іван вже стоїть в коридорі. Проте він непорушно продовжував сидіти на кухні та ще й знову зробив собі чай.
– Скільки можна? – здивувалася Рита, скривившись.
Після цього він взагалі перестав їй подобатися, а бажання йти в ресторан взагалі не було. Але ж не виганяти його, правда?
– Ти дуже гарна! Сукня чудова! – захопливо сказав Іван.
Підійшов до неї та захотів акуратно обійняти, але Рита одразу ж забрала його руки. Рано ще розпускати руки, знайомі всього лише один день.
– Може ми сьогодні залишимося в тебе і нікуди не підемо? – проводячи поглядом на двері спальні промовив Іван.
– Про що ти взагалі говориш? — грізно відповіла Рита і чоловік одразу ж взяв себе в руки.
Вони вийшли в коридор, Рита закрила двері. Іван сумними очима спостерігав на те, як Рита кладе ключі в сумочку. На що він взагалі надіявся в цей момент?
– Ти мене зрозумій правильно, я люблю проводити час вдома. Мені взагалі не подобаються ці посиденьки в ресторанах.
– Ти ж мене сам вчора запросив в ресторан – через зуби промовила Рита.
До ресторану вони йшли пішки, моросив дрібний дощ. Рита замастила своє улюблене взуття. Їй стало дуже прикро, адже вона їх взувала лише на особливі свята. А тут дощ, болото. Вона надіялася, що в ресторан вони поїдуть на таксі. З такою думкою Рита й увійшла в ресторан, проте вже при вході до неї донісся голос Івана.
– Рито, а куди ти йдеш? А як же я?
Вона обернулася та побачила, що Іван стояв на відстані біля лавочки і махав їй рукою. Рита була досить здивована. Вона не могла зрозуміти, що взагалі відбувається. Думками вона вже була в комфортному та теплому ресторані, пила вино та куштувала смачний десерт. Іван усміхаючись, витягнув невеличкий пакет з кишені куртки, розрізав його на дві частини та постелив на мокру лавочку.
– Ти присідай біля мене, – говорив він, акуратно розстеляючи пакет.
Від побаченого, Рита мовчки присіла. Вона була в акуратній чорній сукні та тонких колготах. На вулиці було вже досить холодно, ще й цей надокучливий дощ. Іван ніжно її обняв і посміхнувся:
– Я часто сюди приходжу. Люблю тут сидіти та відпочивати. Ти тільки поглянь яка краса навколо. Рита озирнулася навкруги. Так, справді було красиво, бо мерехтіла вивіска ресторану, в який вони повинні були піти.
– Ось це я розумію романтика – захоплено вигукнув Іван.
Тим часом з ресторану вийшла компанія. Чоловіки супроводжували своїх дам до автівок, а Рита з сумом на них споглядала.
– Ці люди тільки й знають, як поїсти і все – говорив Іван, дивлячись Риті прямісінько в очі.
Рита продовжувала сиділи на лавці, вона сподівалася, що це буде нормальне побачення, що вони поговорять, посміються разом, а тут ось така дивна ситуація.
– Мені пора йти, – сказала Рита, схопила свою сумочку та швидко встала на ноги. Сьогодні вже точно їхнє побачення не вдасться. Іван теж встав та метнувся за Ритою.
– Тобі холодно? Можливо поїдемо до тебе?
– Ти точно до мене не поїдеш – крикнула Рита. – Я йду додому. Я думала у нас буде нормальне побачення, але ні, ти вирішив сьогодні під дощем посидіти на лавочці. Не потрібно мені більше телефонувати. Не шукай мене та не приходь додому.
Рита швидко побігла у сторону дому. Іван знову присів на лавку та сумно дивився їй у слід. Коли вона зникла з горизонту, чоловік помахав головою та сів у свій автомобіль, припаркований прямісінько біля ресторану. Завів автівку та з сумом почав розглядати мокрі вулиці.