Вони вимагають від мене, щоб я прибирала, варила їсти та мовчала.

Синові тоді було лише 5 років, пригадую собі, як він смикав батька за джинси і дуже просив: «Тату, не йди, я буду чемний!». Але чоловіка це не зупинило, і він обрав іншу жінку. Залишив нам двокімнатну квартиру. Ми рідко зідзвонювалися та розмовляли про дітей, по інших питаннях я старалася його не смикати.

Я повністю віддала своє життя дітям, виконувала їх капризи та побажання. Дочка захотіла піти на танці – я знайшла гурток, оплатила, водила. Захотіла нову сукню – без проблем, пішли купили найдорожчу.

Все, що синові потрібно – теж будь-ласка! Крутилася на двох роботах, але все – дітям! Донька поїхала вчитися в столицю – взяла кредит, справно виплачувала. Але вона не оцінила моїх старань, після першого курсу кинула навчання та вийшла заміж. Вже встигла народити трьох дітей. Чоловік виявився у неї ледарем, працювати він не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже повторювали – та скільки можна годувати вас, дармоїдів? Навіщо було народжувати стільки дітей, якщо ви не справляєтеся?

Читайте також Розлучатись з ним я не хочу, але і жити так теж не має вже сил.

Коли я вийшла на пенсію, народився третій онук, тоді дочка почала просити: «Мамо, допоможи мені, приїдь посидь з дітьми, бо ми хочемо обоє вийти на роботу». Я квартиру залишила на сина і поїхала в столицю.

Я дуже втомилася, не від онуків, а від своєї дочки і зятя. Спочатку вони мені щодня дякували за допомогу, а потім зробили з мене покоївку.

Одного вечора я приготувала для всіх вечерю та спекла тортик. Думала ми всі в сімейному колі посидимо та відсвяткуємо день народження доньки. Але коли повернувся зять, вони сіли вечеряти, а мене навіть за стіл не покликали. Тоді я зрозуміла, що мене зовсім не поважають.

Та ще й зауваження почали робити: «Ти все не правильно робиш. Погано готуєш, не так гуляєш з дітьми. Я ще потерпіла місяць, а потім подумала – чом я повинна це все слухати? І вирішила поїхати додому

А там син уже привів невістку! Він протягом двох років вже проживав з нею у нашій квартирі. Вони розписалися та стали чоловіком і дружиною.

Новину про те, що я скоро повернуся додому, він сприйняв неохоче. Тепер у нашому домі господарювала невістка. Ми з нею живемо мирно, але вона робить все так, як їй хочеться.

Вони вимагають від мене, щоб я прибирала, варила їсти та мовчала. Коли я приїхала додому, то побачила, що вони зробили перестановку в кімнатах. Я спробувала вернути все на свої місця, але побачила, що невістка не дуже задоволена моїми діями. Син завжди стає на сторону дружини.

Зараз я стою на роздоріжжі: ніби і є свою квартира, але у ній я почуваюся прислугою. У доньки до мене аналогічне ставлення, туди я більше не хочу їхати. Піти мені нікуди, сина виганяти страшно – дуже боюся залишитися самою, але з невісткою мені стає складно.

Моя сестра з села постійно повторює мені: «Вижени з дому молодих!». Їй легко про це так спокійно говорити, тому що у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А що мені робити? Висить у мене тягар на душі, не бачу жодного виходу. Погано мені жити зі своїми дітьми. Невже це я так погано виховала своїх дітей?