Вперше про усиновлення Оксана почула від лікаря. Їй було 26 років, вона дуже хотіла дитину, але …не виходило. Лікар порадила подумати про усиновлення. Але Оксана не втрачала надію і продовжувала боротися за право народити дитину. Але, марно…Оксана прийняла рішення всиновити дитину

Вперше про усиновлення Оксана почула від лікаря. Їй було 26 років, вона дуже хотіла дитину, але …не виходило. Лікар порадила подумати про усиновлення. Але Оксана не втрачала надію і продовжувала боротися за право народити дитину. Але, марно…

Оксана з головою занурилась у роботу. За десять років зробила блискучу кар’єру. Вона – викладач в університеті, науковець, активний громадський діяч.

За таких життєвих обставин вона перетворилась на закоренілу холостячку. А це, треба сказати, страшне явище. Коли ти починаєш внутрішньо дерев’яніти, і при цьому не  розумієш, що з тобою відбувається…  От тоді її материнське нутро почало протестувати. Оксана прийняла рішення всиновити дитину.

Ще рік їй знадобився щоб завершити всі свої нагальні справи, аби мати достатньо вільного часу на пошуки дитини. Вона поговорила з батьками, ті  її підтримали. Особливо мама. Оксана – єдина донька у сім’ї. Мама як ніхто її розуміла, бачила, що з нею відбувається…
Ось тут і постало ключове питання: «Як знайти свою дитину?». Оксана розуміла, що зібрати документи – це тільки початок шляху. Вона  хотіла дівчинку, і це у її випадку зрозуміло – Оксана одна, тож всиновлювати хлопчика було для неї не зовсім прийнятно: хлопчик однозначно потребує чоловічої уваги.

Починала  «з нуля» – районна служба у справах дітей, обласна, Департамент з усиновлення… Оксана передивилась багато анкет, мала три зустрічі з дітками. У двох випадках у неї «йокало», але.. Одна дитина була у прийомній сім’ї, друга – у дитячому будинку сімейного типу. Вона не наважилась забрати дітей із сім’ї. Минуло сім місяців. Жінка почала падати духом.

І врешті в районній службі Оксані показали фото семирічної дівчинки. Та їй  одразу дуже сподобалась. Вона не могла повірити своєму щастю! Очевидно, що коли ти дуже прагнеш знайти «свою» дитину, нічого випадкового не буває. Крім того, тепер жінка розуміє: в тому, що вона  шукала Аню так довго, теж є свій сенс. Це було потрібно їй– щоб до кінця зрозуміти, кого саме вона шукає, внутрішньо підготуватись до зустрічі з донькою…

Читайте також:Як покращити стан волосся в домашніх умовах за лічені дні?

І вже після першої зустрічі з Анечкою поїхала додому абсолютно щасливою людиною. Подзвонила мамі, сказала, що знайшла свою дитинку, відчула її. Більше нічого не могла пояснити. Наприкінці листопада не розуміючи свого щастя,   Оксана забрал свою донечку додому ».

Аня з неблагополучної родини. Її батько помер, коли дівчинці було близько двох з половиною років. Мама не справилась із життєвими обставинами… Дівчинку забрали в дитячий заклад, а також у Ані є старший брат. Уже дорослий. Вона добре пам’ятає своє минуле життя й час від часу повертається до нього подумки.

«Ми – і я, і Аня, – вчимося правильно його прийняти й поєднати з нашим сьогоднішнім життям – з повагою, без образ. Так, мама її покинула. Це неправильно. Це боляче. Але так склалося життя, і нічого з цим не вдієш, – розмірковує Оксана. – Важливо відпустити образу й допомогти дитині йти далі – у майбутнє без тягаря минулого. Дати дитині певне розуміння поведінки дорослих.

Приблизно через місяць спільного життя у молодої сім’ї почало формуватись якесь внутрішнє тепло, якась особлива близькість і необхідність. Це не можна описати словами…
Аня пішла у другий клас. Причому посеред навчального року. Нова школа. Новий колектив. Це для будь-якої дитини непросто. Для Ані – тим паче. Але дівчинка дуже старається, і в неї практично все виходить. Навантаження надскладне.

В глибині душі Оксана дуже  добре розуміє, як непросто дитині справитись з таким навантаженням – розумовим і психологічним. Але Аня справляється і навіть  допомагає своїй мамі – якимось особливим поглядом, дотиком…

Ми, дорослі, звикли спілкуватися винятково словами. У дітей все по-іншому – так щиро…
Гарного осіннього дня Оксана  йшла  з Анею вулицею.  І  раптом дівчинка зупиняється  і каже: «Мамусю двай  у нас буде один маленький секрет. Візьмемося за пальчики і попросимо небо, щоб ми були завжди разом й ніколи не сварилися»… От такий тепер у них секрет – один на двох».

 

facebook