Я тільки вступила до інституту, познайомилася із прекрасним чоловіком у якого відразу ж закохалася. На той час мені було 18, йому значно більше, йому було 35 років. Ми з ним одружилися і уже на другому курсі я зaвaгiтнiла, народилася у нас донечка, а через рік я нapoдилa щей сина.
Чоловік мене завжди у всьому підтримував, проблем у нас не було, але коли синові виповнилося два роки, улюблений і турботливий чоловік зібрав речі і покинув нас. Мені було дуже важко, у мене на руках двоє малюків, садок нам ще не дали, я подала на аліменти і пішла працювати ночами, було дуже страшно залишати малюків одних, але що поробиш?
Треба крутитися, треба працювати, через деякий час мені прийшли аліменти, мізерні. Та нічого, якось викручусь.Через рік тортур, нам дали дитячий садок, я змогла влаштуватися на роботу, все у нас стало налагоджуватися, дітки підростали, я пішла по кар’єрних сходах. І тут з’явився колишній чоловік. Почав просити пробачення, почав казати, як же сильно він нас любить і проситися назад.
Читайте також: Декілька важливих порад, як влитися у новий колектив
Я навіть слухати його не хотіла. Його не було три роки, він навіть не цікавився, як ми живемо, як діти, а зараз коли у нас все почало налагоджуватися він каже: ” пробач”. На цьому ми тоді з ним і розійшлися. Він пішов, а через місяць мені прийшла повістка в суд, він вирішив відсудити дітей. Для мене це було просто шокуючою новиною. Суд звичайно виграла я, спасибі адвокатам.
Все налагодилося, але я ні коли не забуду, кашу на воді один раз в день, і п’ять днів голоду, тому що не було грошей.