Все ж стареньким удвох краще, ніж поодинці.

У селі сусідами жили дві родини: Рая та Богдан, Марія й Іван. Знали вони один одного з молодих років. По молодості Рая та Іван зустрічалися, мали романтичні відносини. Проте життя склалося так, що в результаті життя пов’язали з іншими людьми. Але навіть попри те, що жили з іншим партнерами, продовжили дружити. Були гарними сусідами, жили душа в душу.

Виростили дітей, нажили собі внуків. Кожна сім’я мала вже по 45 років шлюбного «стажу». На старості залишилися самі жити в селі, хоч рідня регулярно навідувала обидві родини.

Одного дня друзі, всі вчотирьох, загрібали сіно. Рая та Марія зморилися та сіли перепочити під деревину. Розговорилися, і тут Марія каже:

– Не прийми за жарт мої слова, але прошу тебе, Раю: коли мене не стане, приглянь за Іваном. Бо, на свою голову, я його так привчила, що як йому ніхто борщу не нагріє, то він сам цього не зробить.

– Бог його знає, як воно буде, Маріє. Треба гуртом триматися. А там видно буде, як доля піде, хто першим ляже у землю.

Читайте також Тепер я розумію, чого він такий веселий увесь вечір був. Хтось просто вдень його розважав.

Через кілька тижнів після цією розмови Марія злягла. Ніхто тоді не знав, що то буде для неї остання зима. І вже на початку грудня Марії не стало. Іван з того дня змарнів і почав жити від вихідних до вихідних. Бо ж у суботу приїжджали внуки, і в хаті тоді ставало гамірно і весело. А коли малі їхали, смутком віяло з кожного кутка, а тиша немов тиснула на голову.

Рая, як і обіцяла Марії, доглядала за Іваном. Варила йому їсти, не забувала й добре слово сказати. Підтримував й Богдан, який вечорами грав з Іваном в карти.

Одного разу Богдан прийшов до Івана засмучений. Каже:

– Схоже, що скоро і я піду до твоєї жінки. Снилася вона мені вчора. Сказала. що забере мене, бо важко Раї з двома чоловіками. Я ж запропонував Марії забрати тебе Іване, пробач на слові. Проте вона сказала, що ти Раї треба. І потім я прокинувся.

Про цю розмову Рая так і не дізналася. А через кілька місяців Марія забрала Богдана до себе. Лише після похорон Іван розповів про сон її чоловіка.

Через рік Рая та Іван зійшлися. На цьому дуже наполягали діти. Все ж стареньким удвох краще, ніж поодинці. Колишні довго пручалися. Мовляв, що скажемо Марії та Богданові, коли зустрінемося на небесах? Діти посміхнулися і сказали, що часу багато, щось придумаєте.