Мої діти дуже переживали, коли бачили як чоловік залишає наш дім.
Через декілька днів ми зустрілися на роботі, бо працюємо в одному навчальному закладі. Він почав мене благати про те, щоб я впустила його назад додому. Після довгих роздумів, я його пробачила. Діти щиро зраділи, особливо молодший синочок, якому нещодавно виповнилося 8 років. Старша дочка сумнівалася в тому, чи я правильно вчинила.
Ввечері чоловік розповів мені, що його коханка — наша колега. Молода жінка, якій тільки 29 років. У неї є теж двоє дітей. Найголовніше те, що молодша дитина може бути від мого чоловіка.
Ми помирилися, протягом місяця все було спокійно. Потім вона знову почала йому писати, а він відписувати. Знову ми сідали та розмовляли про цю ситуацію. Він завжди знаходив собі виправдання. Так повторювалося приблизно 6 разів. Кожного разу він все більше починав нахабніти. Перестав приховувати листування, згодом почав з нею зідзвонюватися.
Наші розмови з ним продовжувалися. Завжди повторював мені, що щиро мене кохає та не піде більше від мене, бо ми пройшли багато чого разом. Невдовзі признався мені, що зраджував протягом чотирьох років.
Я була досить наївною та вірила йому беззаперечно. Ми ще пожили разом пів року, а в березні він мені повідомив, що йде до неї назавжди. Я подала на розлучення, але почуття до нього так і не пропали. Сумую за ним дуже. Не чужа він мені людина.