Вияснилось, що та дівчина і була матір’ю маленької знайди. Вона зовсім юна, всього сімнадцять років.

Одного ранку, коли я зібралась на роботу та вийшла на поріг квартири, то відкривши двері я побачила колясу. А в ній немовлятко. Я вирішила, що хтось забув коляску або що. Подивилась по під’їзду але нікого не знайшла. Тоді я повернулась до дверей квартири, біля яких і стояла коляска та почула, що дитина починає крихтіти, наче ще трошечки і почне плакати.

Але крім немовля в колясці я знайшла ще й записку:

«Микола, потурбуйся про нашого сина. Оля.»

Ось так букет сюрпризів за один ранок. Діло в тому, що мого чоловіка також звати Микола. Я завезла візочок з малюком до квартири, зателефонувала на роботу та взяла відгул. І наступний мій дзвінок був до чоловіка. Я вимагала в нього, щоб той негайно кинув всі справи та їхав додому, бо в нас надзвичайна ситуація в сім’ї.

Микола приїхав та коли побачив маленького хлопчика дуже зрадів. Він подумав, що я взяла покинуту дитину з пологового будинку, бо в нас своїх дітей немає і не може бути(я безплідна). Взяв його на руки та почав гратись з маленьким.

-І хто тут в нас такий хороший? – сюсюкався Микола.

-Та ось, підкинули. – сказала я. – Так ще й, записка є, що твоє дитя. – вручила йому записку та чекала пояснень.

-Кохана, це все дуже цікаво, але проблема в тому, що я тобі завжди був вірний та не зраджував за весь час наших відносин, тому дитина точно не моя, напевно помилились адресою, мало Микол є? А це просто дуже цікаве співпадіння. Якщо не віриш – можемо пройти ДНК тест.

І справді, ми в занадто хороших відносинах, щоб Микола пішов наліво. Ми подумали, та вирішили, що хоча і дуже хочеться залишити малюка собі, але потрібно все таки звернутись до відповідних органів. Що ми в принципі і зробили. Маму малечі ми не знайшли, а щоб немовля не залишалось в дитячому будинку ми викликались взяти хлопчика до себе, поки матір не знайдуть.

Так пройшло декілька годин і ввечері до нас завітала якась дівчина. Вона постукала в двері та запитала:

-Тут візочок був, де ви його діли?

-Забрали, не залишати ж дитину на коридорі. А ти як до тієї коляски відносишся? – підозріло запитала я.

Вияснилось, що та дівчина і була матір’ю маленької знайди. Вона зовсім юна, всього сімнадцять років. Дитина  від чоловіка з таким ж ім’ям, як і в мого чоловіка, Миколи, але він виявився одруженим чоловіком, та покинув дівчину. Додому вона повернутись не може, бо вчиться в нашому місті, а батьки в селі, а якщо дізнаються –просто приб’ють її. А до нас дитина потрапила, бо Оля переплутала адресу і це справді величезне співпадіння, що мого чоловіка теж звати Микола.

Читайте також У мене є цілих дві свекрухи, а все тому, що я одружилась вдруге. З першою завжди все було прекрасно, а друга ніяк не виходить зі мною на одну хвилю. Ми якось не можемо зрозуміти один одного.

Оля думала, що зможе віддати сина своєму благовірному, бо ж він далеко не бідна людина, тому сповна може забезпечити маленького. Але ось так сталось, що адреса була схожа номер будинку просто не той. Вона принесла коляску з дитиною в шістдесят дев’ятий будинок, а мала принести в дев’яносто шостий.

Тоді я їй запропонувала піти відмовитись від маленького сина, якщо він їй не потрібний, щоб ми з чоловіком могли всиновити його, адже не можемо мати власних дітей. Оля з радістю погодилась та пішла з нами до дитячого будинку, написала відмову від сина і згодом ми легко змогли усиновити його та стати щасливими батьками неймовірного сина Богданчика.