Перейти до вмісту

Виявляється, що за цей час, поки він жив у свекрухи, він познайомився з жінкою. Його коханці тридцять років, вона жодного разу не була заміжньою.

Я з коханим  жили душа в душу. Я вийшла заміж дуже пізно, в тридцять років. Михайло теж забарився з пошуком своєї долі, тому коли ми зустрілися, відразу вирішили, що будемо одружуватися. Незабаром у нас появилась донечка.

Мій чоловік родом з сусіднього району. Свекруха чомусь мене відразу не злюбила – вона мріяла про іншу невістку для свого єдиного сина. Тому за десять років, поки ми жили з чоловіком, вона до нас приїхала лише один раз – на хрестини нашої донечки.

Я цим не переймалася, ми жили і працювали, намагаючись наздогнати згаяний час. Михайло часто збирався з донечкою і їхав до мами, при цьому мене ніколи з собою не запрошував.

Читайте також: Я старалася весь час посміхатися, зберігати гарний настрій, але мені здається, що наречена вчинила зовсім негарно.

Ми прожили десять років, а потім в Михайла з’явилася ідея будувати будинок, бо до цього ми жили у мене в селі в батьківській хаті, разом з моєю мамою. Я дуже зраділа цьому, але Михайло відразу мене ошелешив тим, що будинок він будуватиме в своєму селі. Так хоче свекруха, вона навіть виділила йому для цього чудову ділянку в мальовничому місці.

Я була розчарована, але чоловік мене заспокоїв, що хату ми будуємо для нашої доньки, а там і місце гарне, і природа надзвичайна, і повітря чистіше. Я погодилася, чоловік почав активно будівництво. Тепер він постійно пропадав у своєї мами, тижнями не приїжджав додому.

З часом я помітила, що Михайло почав віддалятися від мене, приїжджав ненадовго, і знову їхав, посилаючись на те, що його чекає багато роботи. Так тривало майже три роки. Всю домашню роботу, а в селі її завжди багато, я виконувала сама. На вихідних я збиралася садити картоплю. Попросила Михайла, щоб приїхав, допоміг.

Чоловік з’явився пізно ввечері в п’ятницю. Всю ніч він не спав, я бачила, що його щось мучить. А зранку, замість того, щоб йти зі мною на город, почав збиратися. Я не розуміла, що відбувається – і тут чоловік ошелешив мене, що йде до іншої.

Виявляється, що за цей час, поки він жив у свекрухи, він познайомився з жінкою. Його коханці тридцять років, вона жодного разу не була заміжньою.

Я просила його одуматися, адже у нас підростала донечка, та й ми вже не молоді, Михайлові якраз в квітні мало виповнитися сорок п’ять років. Зі сльозами на очах я благала не перекреслювати десять років нашого життя. Але чоловік ще раз ошелешив мене тим, що у нього скоро буде дитина і зволікати з розлученням не варто.

Я і сама не знаю, як я все це пережила, відпустила чоловіка в нову хату, в якій я так жодного разу і не була, і в нове життя. Далі жила сама, донечка була єдиною душею, яка тримала мене на цьому білому світі.

Тепер щороку, коли цвітуть вишні, я з сумом згадую той день, коли змінилося моє життя. Чоловік зрідка телефонує нашій доньці, але вона і сама не хоче підтримувати з ним стосунки. Ми залишилися нікому не потрібними, наодинці з своїм горем і всією сільською роботою. Дуже гірко від цього, адже завжди боляче, коли тебе зраджують і коли в один день ти стаєш непотрібна рідній людині.