З чоловіком ми виїхали жити за кордон уже давно. Літом ми вирішили приїхати у гості до мами з дітьми, щоб не забували бабусю.
Вставши зранку, я була зачарована прекрасною погодою й зібралися з рідними на шашлик. Ми пішли у дуже прекрасне місце біля річки, де я в дитинстві проводила багато часу. Прийшовши туди, я була шокована: польові трави перетворилися в високий бур’ян, багато місць випалені або закидані різним пластиковим сміттям. Розчаруванню не було меж.
Ми потратили багато часу, щоб знайти чисту галявину. Шашлик вийшов смачний, але вигляд моєї улюбленої галявини мене пригнічував — все таке брудне, жалюгідне, річка — і то помутніла. Купатися там я не ризикнула й дітям заборонила.
Ще на початку я сказала рідним, щоб вони все сміття збирали в пакет. Мене досі дивує те, чому так не можуть робити інші.
Коли ми зібрали усі речі, я замітила, що кулька зі сміттям немає.
Я стала питати, у кого він. І тут мама відповіла мені, що вже викинули … Я здивувалася:
— “Куди викинули?”
— “Та там, біля річки. Всі там кидають, а ми, що інші! ”
І тут мене просто накрила хвиля обурення. Я намагалася дістати той пакет, але він застряг у болоті.
Після цього випадку, я зрозуміла, що люди самі створюють свою країну. Не все залежить від влади та уряду…