Я заміжня вже майже двадцять років. І за весь цей час ми зі свекрухою, завжди тримали дистанцію. Вона завжди холодно ставилася до мене, уникала спілкування зі мною, а я ніяк не могла зрозуміти, що я зробила не так.
Свекруха настільки мене не злюбила, що навіть на нашому весіллі не була присутня, сказала, що в неї є кури і корови, яких вона не може залишити, щоб поїхати в місто на реєстрацію шлюбу власного сина.
Не розуміючи, чим я не догодила свекрусі, я всіляко намагалася налагодити з нею відносини, але марно. Спочатку я їздила до свекрухи в село разом з чоловіком, щоб допомогти по господарству. Але бачачи, що та не хоче моєї допомоги, перестала приїжджати, щоб не дратувати жінку своєю присутністю. Чоловік відвідував свою маму сам, кожен раз привозячи додому овочі, фрукти, м’ясо, молоко, сир.
Коли у нас появилась дочка, свекруха не приїхала провідати рідну внучку, знову пославшись на домашні клопоти. Я наполягала, що бабусі треба побачити внучку, тому ми з чоловіком вирішили поїхати до свекрухи і трохи в неї погостювати. Але свекруха сказала по телефону, що вона внучку дуже любить, але село – не місце для маленької дитини і не потрібно їхати. Минуло кілька років, а бабуся так жодного разу і не побачилася з онукою, весь час знаходячи якісь причини.
Але коли син приїжджав провідувати її, завжди передавала величезні сумки з продуктами, подарунки і гроші, відкладені з пенсії.
Читайте також:Моя кохана просто живе занадто хорошим та спокійним життям, і вже забула про те, як важко заробляти гроші.
Одного вечора зателефонував сільський фельдшер і сказав, що Валентина Гаврилівна серйозно захворіла. Ми з чоловіком відразу ж поїхали в село. Побачивши нас, свекруха підвелася і попросила мене підійти до неї, а сина – вийти і дозволити нам поговорити наодинці.
Я нічого не розуміла і з острахом чекала, що скаже мама чоловіка. Валентина Гаврилівна взяла мене за руку і почала говорити:
– Донечко, – почала ледь чутно вона. – Прости мене. Я дуже холодно ставилася до тебе, але на то була причина. Моя мама вийшла заміж проти волі своєї матері, і та викреслила її зі свого життя, побажавши, щоб вона, її діти і внуки були нещасні. Ти можеш не вірити, але так воно і сталося. Мама все життя не знала щастя, рано овдовіла.
Мою долю теж щасливою не назвеш. Я полюбила тебе, як дочку, ще з першої зустрічі, коли син нас познайомив, але не хотіла, щоб моя погана енергія торкнулася тебе. Тому вирішила жити на самоті. І з онучкою не зустрічалася з тієї ж причини. Прости мене.
Тієї ночі Валентини Гаврилівни не стало. Я була ошелешена почутим. Я все життя вважала, що моя свекруха мене дуже не любить. Насправді ж вона хотіла захистити нас всіх, тому уникала спілкування з рідними їй людьми, боячись “заразити” нас. Бідолашна жінка вірила, що таке можливо. Так може вчинити лише по-справжньому любляча мама.
Якби ж вона мені зізналася у всьому раніше, ми б жили зовсім по-іншому.