Я дуже любила своїх дітей.Завжди хотіла, щоб у них все було як найкраще. Але на старості я вже не можу справитися самотужки ні з чим, а мої діти навіть про мене згадувати не хочуть.

Я дуже любила своїх дітей. Завжди хотіла, щоб у них все було як найкраще.Мої діти завжди були для мене на першому місці. Всі мені неодноразово наголошували на тому, що не варто настільки сильно розчинятися в сім’ї. Може й так, я досить часто балувала свого сина та донечку і ось тепер маю наслідки, та ще й які…

Зараз мені виповнилося 67 років, я вже не можу справитися самотужки ні з чим, а мої діти навіть про мене згадувати не хочуть.

Мій чоловік помер дуже давно, ще коли сину виповнилося лише 4 роки, а молодшій було пів року. Звичайно, що вся відповідальність одразу лягла мені на плечі, але я не опускала руки, працювала важко на двох роботах, а на вихідних шукала додатковий підробіток. Я тепер була і за батька і за матір. Мої батьки мені часто доглядали дітей, коли я була на роботі та заробляла гроші і я їм за те дуже вдячна.

Я самотужки підняла своїх дітей, оплатила їм навчання в університеті, допомогла навіть з покупкою власного житла і машини. Все, що вони просили. Я ніколи їм не вміла відмовляти. В цьому моя й вина. Коли у мене зявилися онуки, то ніколи не відмовляла їм у допомозі, завжди приходила, бавилася з ними та купувала необхідні речі. На той момент, мені здавалося, що я ідеальна бабуся. І мої діти  неодмінно це оцінять.

Читайте також:Сирний пиріг, який вразить всіх своїм надзвичайним смаком.

Одного дня сталось так, що я більше не могла встати з ліжка. Ноги відмовлялися мене слухати. Я одразу подзвонила сину, але він не взяв трубку, а написав, що багато роботи і зателефонує мені пізніше. Тоді я вирішила зателефонувати донці, але їй теж було не до мене, вся в справах.

Викликала швидку, лікарі повідомили мені, що вся справа в тромбах. Оперувати вже не можна було, тому залишалося тільки приймати призначені ліки і вірити в чудо.

Зі сльозами на очах, я попросила своїх дітей провідати мене. І коли вони нарешті вже прийшли до мене, то в палаті я почула, що ніхто з них не може мене забрати до себе, у всіх свої справи, на мене часу точно не буде. Ось так я стала їм просто в один момент тягарем. Після цього я сама відмовилась від їхньої допомоги і  повернулася до себе додому.Після цього  одразу подала оголошення про те, що шукаю доглядальницю і попросила свою сусідку розклеїти їх. Було видно, що їй стало шкода мене, тому вона вирішила запропонувати мені свої послуги.

Добре, що у мене були досить непогані заощадження і пенсія, тому я могла дозволити собі її послуги. Майже вся моя пенсія йшла на дорогі лікарства та на комунальні послуги, а свої накопичення я почала витрачати на їжу та доглядальницю. Вже приблизно два роки я повністю залежу від чужої мені людини, а діти взагалі більше не приїжджають. Коли я вже більше немаю їм чим допомогти, тоді і вони мене знати не хочуть. Ось так, дожилась. Виховала називається на свою голову.

Я просто хочу вам сказати, що не потрібно так сильно балувати своїх дітей, як це зробила я колись… Виховуйте, любіть їх, але не робіть їх центром свого Всесвіту. Завжи їм допомогайте, але не робіть все замість них. Нехай вони самі домагаються в цьому житті. Навчіть в першу чергу поважати батьків та знати, що колись і їм потрібна буде допомога.