З чоловіком я уже живу 5 років. Дітей у нас немає, інтересів спільних теж. І я вже частіше почала задумуватися, що він мені не потрібний.
З Андрієм, ми зовсім різні особистості. Раніше була любов, окриленість. Я робила все для чоловіка, підтримувала його та виконувала усі обов’язки люблячої дружини. В один момент, я почала читати різні життєві історії, і у мене реально відкрилися очі.
У чоловіка немає своєї думки та інтересів. Він просто увесь час мовчить, а коли я намагаюся поговорити з ним, то в мене складається таке враження, що ніби говорю зі стіною. Він працює на звичайній роботі, зарплата його невелика, він ні до чого кащого не прагне.
Зараз ми живемо у моїй квартирі. У нього є невеличкий будинок за містом, туди ми деколи їздимо, щоб просто відпочити від міста. В квартирі моїй він сам нічого не зробив, ні копійки не вклав, а дача оформлена на його маму і на себе він переоформляти не хоче.
А я дуже активна. За містом у його будинку, ми зробили ремонти, щоб було затишно і комфортно проводити там час. Ну Андрій звичайно допомагав, але за все платила я.
Піти в кіно чи просто погуляти він зі мною не хоче, в магазин їхати – обійдемося. А якщо мати попросить з’їздити хліба купити, підривається моментом.
У мене хороша робота і заробляю більше, ніж він. В нього гроші я не прошу, по дому все роблю сама, продукти купую сама. Багато часу провожу на кухні, щоб приготувати щось смачненьке. А він просто прийде з роботи і лягає відпочивати, сидить у телефоні або дивиться телевізор. Приходить тільки на кухню за їжею, покладеною в тарілку.
Я втомилася, у мене більше немає сил, ні бажання жити з цим чоловіком …