Я готуюся вп’яте стати матір’ю.

Ми виховуємо чотирьох дівчаток. Найстарша була донькою чоловіка від першого шлюбу. Усіх дітей я люблю однаково. Сама виросла у дитячому будинку, тому не на словах знала, що означає рости без матері.

Чоловік дітей також любив, тому ще зустрічавшись ми вирішили, що у нас буде велика родина. Зараз я знову чекаю на дитину

Читайте також Син почав протестувати, що за батьком ще слід не простив, а вона вже другого в дім веде.

Велика родина потребує великих затрат, їсти щось же потрібно. Тому у нас з чоловіком велике господарство: маємо дві корови і чотири кози. Крім того щодня бігаю на роботу у сільський Будинок культури. Працюю там культорганізатором.

Добре, що старша наша донечка хазяйновита і допомагає мені по господарству, без неї я б не впоралася. Усі дівчатка мають обов’язки, ми стараємося з малечку привчати їх до праці і відповідальності. Ну а Наталочка вправна дуже, свою роботу переробить і одразу біжить мені допомагати.

Її рідна матір з тих дівчат, які звикли покладатися не на свою працю, а на вроду. Ніде правди дівати – вона була дуже красива. Не змогла у селі жити і господарство вести. Народила Наталю і тут же через кілька місяців втекла, покинувши дочку на чоловіка.

Повернулася вона до дитини через чотири роки, коли у Наталі уже я з’явилася. Так от, коли приїхала, і побачила, що її дитина уже по господарству порається і нам допомагає меншу бавити, розгнівалася страшно. Почала дорікати мені, що я не люблю Наталю і знущаюся над нею. Хотіла забрати у нас дитину, але чоловік не дав. Розійшлися ми тоді всі з великим скандалом.

І от сьогодні у нас забирали нашу красуню і найкращу помічницю. Наталя кожного дня телефонувала і розповідала про свої справи. Рідна мати влаштувала її у хорошу школу і записала на гуртки. Я раділа, що донечці добре, але тривожилася, чи не надумає ця горе-матір знову дівчинку покинути?

Ми з чоловіком готувалися до  п’ятої дитини. Я не припиняла хвилюватися про старшу доньку. Мої материнські почуття не давали мені спокою. Чоловік докучав своїми роздумами, хто ж тепер нам допомагатиме з усім справлятися?

Олеся тепер була найстаршою, але з малечку росла лінькуватою. Допомоги від неї не діждешся. П’ятирічна Надя була ще маленькою, та й виявляла здібності до науки. Вона вже вивчила усі букви і кожного дня читала нові книги. У сім’ї чоловіка всі з дитинства працювали і допомагали батькам. От він і гнівався, що я шкодую дівчат і стараюся все робити самостійно.