Я міцно люблю і доньку, і зятя, який став як син, і внуків, але не можу так кардинально змінити своє життя.

Ми пропрацювали за кордоном й, як результат, маємо простору трикімнатну квартиру. Тепер у нас аж три окремі кімнати, два санвузли, три балкони, величезна кухня і простора вітальня. Нашому щастю не було меж, адже одна спільна мрія здійснилася.

Читайте також Наступного ранку я познайомився зі всією родиною, та моєю майбутньою дружиною Варею.

В час, коли ми купили цю квартиру, наша донька ще не була заміжня. Як тільки ми зробили ремонт, вся сім’я навперегони вбігла в новенькі кімнати, аби обрати найкраще місце для себе. Богдан, наш син, вподобав світлу, велику, але водночас і затишну кімнату. Дочка Дарина вибрала гарну спальню з балконом, а от ми з жінкою залишилися без вибору, тож влаштувалися у вітальні на розкладному диванчику. Ми не брали участь в битві за кімнати, оскільки діти ростуть і їм потрібно більше власного простору.

Згодом наша донька вийшла заміж. Молодята хотіли шикарне, пишне весілля. Пощастило, що наречений був заможний, тому на весіллі було все, що вони забажали. Тут і чудовий лімузин, і пристойний дорогий ресторан на велику кількість гостей. Запланували вони й романтичну подорож в теплі краї. А батьки парубка в день святкування подарували немаленьку суму грошей на придбання новенької квартири новоствореній сім’ї.

Відразу після весілля наречені перевезли речі у свою квартиру. Вона була двокімнатна. За прожиті разом роки у них з’явилося твоє чудових діточок, яких ми з дружиною просто обожнюємо. Ось так у нас утворилася дружня велика родина.

 

Та от Дарина з Сашком не думали про розширення. Ми з дружиною щиро хотіли допомогти їм матеріально при купівлі нової квартири, але коли поговорили з ними, то почули те, чого аж ніяк не сподівалися. Подружжя і не замислювалося над таким питанням.

Вони не прагнули більшого, хоча могли собі дозволити це, враховуючи їхні прибутки. Даша сказала нам, що планує помінятися з нами квартирами, а не збирати гроші на свою власну. Це обурило нас. Не говорячи вже про те, що донька вважала потрібним виселити Богдана в окреме місце проживання. Мовляв, брат уже надто дорослий, аби жити з батьками.

Богдан на цей момент був студентом, а гуртожиток для місцевих не призначений. Інших можливостей для поселення сина ми не мали. Та й взагалі не розуміли, чому маємо розмінювати своє рідне гніздо, на яке так довго і важко працювали.

Я міцно люблю і доньку, і зятя, який став як син, і внуків, але не можу так кардинально змінити своє життя. Дуже важко зрадити мрію, до якої важко йшов, долаючи всі перешкоди, навіть заради людей, яких так любиш і цінуєш.