У мене є син, і ось його я безмежно люблю. З дочкою – інша історія. Чим старшою ставала дівчинка, тим більше я розуміла свою неприязнь до неї. Дочка – моя конкурентка. За увагу чоловіка і друзів, за гарний одяг і так далі. І це все лише починається. Але коли я стала мамою сина, тоді я зрозуміла, що значить по-справжньому любити!
Спочатку, коли появилась дочка, мені здавалося, що я люблю свою дитину. Але чим старшою ставала дівчинка, тим більше я розуміла свою неприязнь до неї. Я думала, що це просто моє ставлення до дітей таке загалом, мовляв, у всіх же по-різному буває. Але ні. Дочка – моя конкурентка. За увагу чоловіка і друзів, за гарний одяг і так далі. І це все лише починається.
Але коли я стала малою сина, тоді я зрозуміла, що значить по-справжньому любити! Я намагаюся боротися з тим, що діти для мене не рівні, не однакові, але нічого не виходить. Я втомилася тільки від того, що я весь час себе обманюю, виходить – і її теж.
Я не можу зрозуміти, чому так? Адже це моя дочка, моя дитина, чому немає того почуття ніжності і любові до неї, а тільки неприязнь, як до суперниці? Може бути, моя любов до доньки всередині мене, але десь вже дуже глибоко. Як це витягнути і подарувати своїй дитині любов, якої вона позбавлена весь цей час?
Тільки не радьте звернутися до спеціаліста – я ходила і нічого не допомогло. Мені навіть важко знаходитися вдома, коли дочка не в школі. і ми обидві дома: все в ній викликає в мене відторгнення. Може, це тому, що дівчина дуже схожа на свекруху, з якою у мене нятягнуті стосунки від самого початку, бо вона не хотіла в невістки жінку з бідної родини, без вищої освіти?.. Не знаю, в чому корінь моєї нелюбові до дочки, але синочок для мене – мій світ, а дівчинка… Я просто мрію мрію, аби вона вже скоріше вивчилася і поїхала з дому.