З Данилом ми познайомилися в центрі міста. Все відбувалось перед Різдвом. Ми вирішили сходити на головну ялинку Львова.
Познайомились, закрутилась любов. Я справді вірила, що він моя доля.\
Я в той час була студенткою. Навчанню приділяла багато часу, але Данило вмів мене підкорити. То в кіно запросив, то на каву. Данило підкорив мене своєю наполегливістю, стали зустрічатися, а через пів року він зробив мені пропозицію.
Я погодилася, хоча при знайомстві з його мамою я зрозуміла, що я їй не сподобалася.
Читайте також З того дня все і почалося: найкраще для сина, а ми – обійдемось.
Але вирішила, що зможу завоювати її симпатію, особливо коли будуть діти, адже мій чоловік – єдина її дитина.
Жив Данило з матір’ю у двокімнатній квартирі, куди і привів мене після весілля. Мої батьки купили все необхідне для сімейного життя, навіть меблі нові в нашу кімнату. Але свекруха це не оцінила, дорікала мені кожен день, що я прийшла на все готове. Я вела себе так, що мене не було в чому дорікнути.
Готувала завжди для нас з чоловіком сама, прасувала і прала, навіть взуття його мила і сушила. Мені було боляче і прикро, але настав
Я запропонувала чоловікові піти на орендовану квартиру або хоча б кімнату в комуналці. Та Данило був категорично проти, і не зважав навіть на те, що я вже чекала малюка, і мені не можна було хвилюватися.
Коли свекруха дізналася, що я хочу переїхати від неї на орендовану квартиру, говорила, що це я підбиваю її сина, щоб він кинув рідну матір, а своєю дитиною, я хочу прив’язати Данила до себе.
Я не стрималася і теж висловила все, що накипіло. Тоді чоловік встав на сторону матері, та прикинулася, що їй погано, він викликав швидку, а мені крізь зуби процідив: “Не вмієш нормально поводитись, то йди геть”. І я поїхала до батьків.
Довго описувати, що я пережила. Матвійку було декілька місяців, як ми з його батьком розлучилися. Вперше він зателефонував, коли моя мама повідомила йому, що у нього народився син, хоча я і забороняла їй це робити.
Він сказав, що я сама спровокувала конфлікт в будинку і поки не попрошу вибачення у його мами, про примирення не може бути й мови.
Синові вже шість років. Цього року він пішов в перший клас, батько його жодного разу не бачив, платить аліменти, а недавно я дізналася, що він збирається одружуватися. Про це сказала подруга.
Я не шкодую, що пішла тоді, я краще буду одна, ніж з такими людьми, як мої колишні свекруха і чоловік.
Щиро надіюсь, що колись зустріну справжнього чоловіка і батька для свого сина.