Мама виховувала мене сама, адже з батьком вона розлучилася ще до мого народження. Тато просто вирішив, що моя мама була для нього перешкодою для переїзду у Англію. Мама дізналася, що чекає дитину уже після розлучення, а коли повідомила татові таку новину, то він не був у захваті та відреагував холодно. Він все ж таки поїхав закордон влаштовувати своє життя.
Я не знала свого батька. З деякими друзями він підтримував зв’язок і до мами доходили слухи про нього, що у нього нова сім’я у Англії, але справи йдуть не так вже й добре. Мама часто показувала його фотографії, але до людини, яка була на них, у мене не виникало ніяких відчуттів та емоцій. Я ніколи не хотіла його бачити. Це був би абсолютно чужий чоловік.
Коли я вчилася в інституті, мама сказала мені:
– Донечко, твій тато повернувся. Вчора він зустрів мою подружку Олесю, і питав про тебе. Вона дала йому мій номер телефону. Думаю, він буде дзвонити та захоче зустрітися з тобою.
– Для чого? А де він був всі ці роки? – у мене в голові не вкладалося. – Він думає, що ми його приймемо? Для нас він зовсім чужа людина.
– Я тебе прошу, будь обережна, раптом він тебе біля інституту буде чекати, – говорила мама. – Олеся сказала йому де ти вчишся.
– Не хвилюйся! Він мене жодного разу не бачив, то як він мене впізнає в натовпі студентів.
Але виявилося, що мама марно хвилювалася. Пройшов уже цілий рік, з того часу, як Олеся його зустрічала, а він так і не наважився зателефонувати мамі і зустрітися. Цікаво, чи йому соромно було подивитися мені в очі, чи він просто не хотів…