Із чоловіком ми живемо уже 6 років. Спільних дітей у нас немає, у чоловіка є свої діти, їм 7 і 15 років, а у мене є син – 17 років йому зараз. З його дітьми у мене чудові стосунки. Та і діти між собою добре ладнають.
Але чомусь мій чоловік ніяк не хоче прийняти мого сина у свою сім’ю, я не розумію чому, адже дитина в усьому його слухається, намагається догодити всякий раз. Зараз вони не спілкуються між собою зовсім, немов один одного не існує для них.
Вже роки пройшли, і для мене така поведінка залишається загадкою. Батьки чоловіка, до речі, добре ставляться до мого сина, дійсно вважаючи його своїм рідним онуком.
Я не ображаюся на чоловіка, але мені шкода, що відносини у нього з моїм сином не складаються. Я намагалася говорити на цю тему з чоловіком, але толку ніякого.
Читайте також: Прикро, коли палки в колеса вставляють найрідніші люди
Син у мене, дуже старанна дитина: відмінно вчиться, грає в футбол, займається в цікавих гуртках, має хобі та чудові захоплення, слухняний і позитивний хлопчик, навіть підробляє, щоб були гроші на особисті витрати.
Я якось спробувала порозмовляти з чоловіком про це, але він сказав, що я все вигадую. Але ж це не правда, навіть дитина відчуває його холод та байдужість. Я не знаю, як далі бути? Не хочу руйнувати сім’ю, але хочу, щоб в мого синочка теж був справжній тато, хочу, щоб і він був щасливим, як я.