Моя сім’я дуже забезпечена. Мають власний бізнес – завод. У баченні батьків я мав продовжити справу їхнього життя. Проте я завжди захоплювався медициною. Донести це до батьків було справою непростою: коли я повідомив про рішення стати лікарем, вдома вчинився грандіозний скандал. Мама з татом навіть перестали спілкуватися зі мною на деякий час. Проте згодом прийняли моє рішення, так як побачили, що від свого рішення я відступати не збираюся.
Читайте також Незалежно якими ви є, сильними чи слабкими, бережіть себе і бережіть своїх близьких. Так легше переносити всякі труднощі.
Тож я вступив до медичного ВУЗу, де на першому ж курсі познайомився з Нею – одногрупницею Світланою. Мене вразила її скромність та відмінність від інших дівчат-одноліток, проте найбільше мені запали в душу її очі, які сяяли якимось особливим світлом. На відміну від мене, сім’я Світлани не була заможною. Вона була родом із села в гірській місцевості. Світлана старанно вчилася, намагалася «витягувати» на стипендію. Жила вона в університетському гуртожитку. І, до слова, окрім єдиної сукні, в якій вона ходила на пари, іншого одяну я в неї не бачив.
Не зважаючи на це, ми стали друзями. В нас завжди було про що поговорити. Ми спілкувалися на медичну тематику чи будь що інше. Я й сам не помітив, як закохався в дівчину через її надзвичайну душевну чистоту.
В очах батьків я хотів виглядати гідно, адже попри суперечки щодо майбутньої професії, здебільшого ми ладили із сім’єю добре. Хоча в багатих сім’ях нерідко зустрічаєш протилежне.
Проте коли я привів свою наречену Світлану на оглядини,мої батьки були,м’яко кажучи,не в захваті.
Увесь вечір сиділи та, ніби «води в рот набрали»,а коли моя дівчина пішла-виказали все, що вони думають про неї. Той факт,що я планую взяти Світлану за дружину їх категорично не влаштовував.
Батьки не погребували навіть шантажувати мене, мовляв, подаровану квартиру я отримаю тільки за умови, що не пропишу в ній Світлану. Ясна річ, Світлана все це прекрасно розуміє і бачить відношення зі сторони моїх батьків до себе.
Попри всі перешкоди,ми все ж розписалися і почали жити разом у шлюбі. Будь яке весілля,ясна річ,-табу. За час спільного проживання я ні на грам не розчарувався У своїй дружині,-навпаки: з кожним днем все більше переконуюся в тому,яка вона чудова і добра людина. Але мені доводиться розриватися між Світланою і батьками, жити «на два фронти».
Кожного дня такий стиль життя все більше мене втомлює і мені починає здаватися, що варто зробити остаточний вибір, чого все моє єство ніяк не хоче. Я не можу розірвати стосунки з батьками, так само як не можу розлучитися зі своєю дружиною. Моя Світлана- єдина і неповторна. Вона почала зустрічатися зі мною не переслідуючи ніякої матеріальної вигоди, адже про статки моєї родини не мала і найменшого уявлення.
Я ніяк не хочу вірити в те, що мої батьки планували з холодним розрахунком одружити мене із заможною дівчиною