Перейти до вмісту

Я покинула навчання, адже тепер мені потрібно було заробляти гроші. Тягти хвору матір і малу сестру в 20 років неймовірно важко.

Мама працювала на двох роботах, заробляла небагато. Ми економили на всьому, фрукти бачили тільки на дуже великі свята. Я нічого не просила. Старалась заробляти на себе сама. Маю молодшу сестру. Світланці 8 років, вона навчається в третьому класі. Ми з мамою намагались давати їй усе, щоб вона не відчувала себе обділеною.

 

Маму потрапила в лікарню з інсультом. Її розбив параліч кінцівок. Вона більше не могла працювати. Ми оформили інвалідність, але виплат не вистачало навіть на половину її лікування. Було важко, але я старалася оптимістично дивитися на наше становище.

Читайте також  Як зменшити вживання цукру

Я покинула навчання, адже тепер мені потрібно було заробляти гроші. Тягти хвору матір і малу сестру в 20 років неймовірно важко. Багато хто пропонував допомогу. Я відмовлялась.

 

Моя мати завжди була доброю жінкою, але хвороба робить людей злими та нещасними. Спочатку вона жалілася на своє життя, немічність, а потім почала нарікати на нас з сестрою. Ми з сестрою погано прибираємо, несмачно готуємо, ліниві, забагато витрачаємо на себе, коли їй гроші необхідніші.

 

Я намагалася не звертати увагу на ці балачки. Хвора людина, що з неї взяти. Але таке відношення мене ображало. Я стараюсь заради неї, а вона тільки ноги витирає об мене. Друзі постійно вмовляли змінити роботу і найняти для мами сиділку. Я знала куди піти, щоб мати більший заробіток, але тоді не буде часу на хвору маму. Як же так, при двох живих дочках з нею буде якась сиділка? Не могла так вчинити.

 

З часом нарікань ставало більше. Мама почала лаяти нас за новий одяг, хоча ми вперше за довгий час купили щось для себе.

Я терпіла. Скільки могла терпіла. Але один епізод назавжди змінив моє ставлення до мами.

 

Я захворіла. На роботу не пішла. Температура 39, мене лихоманило, жахливий кашель, взагалі не могла спати. Промучилась усю ніч, а вранці зібралась до лікаря. Сестричка побачила мій стан, сама зібралась у школу, поцілувала в щоку і попрохала полікуватися. А мати як завжди почала сварити. Мовляв, непотрібно мені лікування. Я молода, впораюсь самотужки, а вона у тяжкому становищі і їй кошти необхідніші. Зараз витрачу купу грошей на обстеження і таблетки, а в мене виявиться звичайне ГРВІ.

 

Слухала і тихо плакала. Сил не було. Я покинула навчання, важко працюю заради неї, хоча маю купу можливостей. Може на мене вплинула втома, а може негатив давно кипів в мені. Я накричала на матір. Виговорила їй все, що думаю про неї. На що та, тільки цокнула язиком.

Обстеження показали пневмонію. Лікар запропонував госпіталізацію, але мені така розкіш не доступна. Не можу залишити малу з тією деспотшою. Я написала відмову від госпіталізації, купила необхідні ліки, якомога дешевші і пішла до подруги.

 

Марина з радістю пустила до себе. Трішки накричала, адже прийшла до неї хвора, замість того, щоб бути вдома та лікуватися. Ми поговорили по душам. Я розповіла їй про свою маму, попрохала допомогти знайти сиділку, а ще житло. Залишатися вдома не хотіла. Подруга запропонувала пожити в неї, а зараз йти додому, підлікуватися.

Вдома мене знов чекала зла на всіх мати, яка почала кричати одразу ж, як відчинились двері. Вона не запитала про моє самопочуття, а знов рахувала гроші. Я допомогла їй поїсти, прийняти ліки і пішла в кімнату спати. Більше ми тут жити не будем.

 

Дуже швидко Марина виконала свої обіцянки. Знайшла сиділку та пустила до себе. Я вилікувалася, змінила роботу, а до мами не заходжу. Може я жахлива донька, але я завжди намагалася робити все для неї. Дяки не отримала. Навіщо ж старатися? Я молода, у мене все життя попереду.

Гроші виділяю на її потреби регулярно. Навіть більше чим треба. Аліса, мамина сиділка, каже, що мати згадує про нас час від часу, але все рідше й рідше. На свята не вітає, хоча ми її так. Але це не головне. Я змінила роботу та зовсім скоро зможу з’їхати від подруги. Будем з Світланою знімати окреме житло. Марина підтримує мене. Каже: «За хворими треба дивитися і шанувати, але не коли вони зжерають тебе потихеньку».