З Андрієм ми виховуємо двох дітей. Живемо ми в однокімнатній квартирі, яку подарували нам його батьки після весілля. Поки ми жили удвох, нам вистачало місця, але тепер, коли двоє дітей нам трохи тісно в маленькій квартирі. Хоч бери і в чотирьох лягай спати. Почали думати, щоб придбати іншу квартиру на обмін, але таке ми точно не потягнемо. Страшно подумати, що буде, коли наші дітки виростуть, я не бачу просто майбутнього.
Я розумію, що це не коректно, але я просто не бачу іншого виходу: почала задумуватися про те, щоб обмінятися житлом з батьками чоловіка. У них велика двохкімнатна квартира, свекор довгий час був за кордоном. От могли б ми там розміститися, а вони в нашій непоганій однокімнатній, хіба більше треба для двох людей? Ми ще й недалеко від парку живемо, свіже повітря, озеро — людям у віці це лише на користь.
Читайте також: Пісочне печиво з арахісом
Я дуже довго про це думала, і все ж таки одного дня, наважилася розповісти чоловікові про свої здогадки. Думаю, що вони мали б поступитися для свого єдиного сина, ми ж все-таки рідня. Хоча з самого початку не хотіли вони мене бачити своєю невісткою, тому стосунки не складалися. Але це все в минулому, навіщо триматися з образи, якщо можна жити краще.
Андрію було не зручно, але він все-таки послухався мене. Але розмова з батьками була марною, вони відмовились помінятися з нами житлом. Як так можна, я не зрозумію? Адже мова йде про комфорт і щастя їхнього сина і онуків, а вони не погоджуються! Ніби й не розуміють, що нам ця квартира потрібніше! Як можна бути такими егоїстами?