Живу я в селі. У мене є двоє дорослих уже дітей. Донька Галина, якій зараз 40 років, дуже добра у мене дитина. Все мені допомагає. Приїжджає до мене щовихідних зі своїм чоловіком Іваном. Галина з чоловіком живуть небідно. Мають дві квартири, автомобіль у кожного є. Старший син доньки вже сам на себе заробляє. вони часто їздять відпочивати за кордон.
А от у сина доля зовсім не склалася, зараз йому 38 і мені дуже за нього болить душа. У нього важкий характер, він ніколи не слухався моїх порад. Одружився і пішов в зяті. Всі гроші вкладав в обійстя тещі, а потім у них там щось не склалося, навіть не знаю, хто в тому винен, але теща виставила мого сина з однією сумкою за ворота. Остап був змушений поїхати на заробітки, але толку з того не було някого. Не зібраний він якийсь, не серйозний, ту копійку відкласти не може. Але ж він – дитина моя, турбуюся я за нього.
Недавно приїхав з заробітків з порожніми кишенями, привіз якусь дівчинину, проситься жити до мене. Я вирішила з донькою порадитися, коли Галина приїхала, я сказала їй, що може перепишу хатину на сина, нехай одружується з тією дівчининою та й живуть біля мене. Шкода мені його. Почувши це, донька аж в лиці змінилася. Сказала, щоб на наступні вихідні я її не чекала.
Відтоді донька ще не приїжджала ні разу. Мене серце болить за моїх дітей. Але ж у неї все є, я не думала, що це її так образить. Нащо їй ця стара хата? А у сина свій куток би був, господарство тримали б з дружиною, та й доньці легше було б, невістка мені б щось допомогла. Я всім хотіла, як краще, а якось недобре вийшло. Тепер моя душа не на місці, навіть що робити не знаю.