Мені 45 років, я розлучена. У мене п’ятеро дітей, живемо в селі.
До тогож, мені доводиться через певні обставини жити з колишнім чоловіком під одним дахом.
Наш старший син служить в армії, йому 20 років, а молодшому всього 3 роки. З чоловіком ми в розлученні, але живемо все одно разом, тому що жити мені з дітьми ніде більше. йти нікуди.
Читайте також Ось як можна сидіти вдома здоровому мужику і чекати поки жінка дасть йому гроші?
Спочатку пробувала жити окремо, пішла з дітьми, рік поблукали п оквартирах і повернулися знову додому, благо хоч будинок – це спільно нажите з чоловіком майно.
Колишньому чоловікові 47 роки. Раніше все у нас було нормально, великий будинок, велике господарство, діти. Ніщо не віщувало в сім’ї біди, поки чоловік не завів собі коханку. І – пішло, поїхало, як кажуть. Втомився він, бідненький
Спочатку пішов з сім’ї, коли молодшій дитині було лише 2 місяці. Розгубив весь свій бізнес (займався раніше перевезеннями), почав пити, хоча раніше не пив. Мало того, він ще й за підробленими документами набрав кредитів (про це я тільки потім дізналася) і повернувся додому через півроку!
Почалися сварки, його запої, і я, не витримавши такого ставлення, від нього пішла. Але повернулася, як я вже сказала. Зараз живемо з ним під одним дахом, зараз він не п’є, тому як закодувався. Він працює, але грошей на дітей зовсім не дає, постійно принижує і ображає мене.
Тому про примирення й мова не йде.
Я вийшла на роботу, але половину зарплати утримують пристави за його борги. Діти його люблят, він їм поганого не робить, от тільки те, що від нього лише проблеми, вони не беруть до уваги.
Село у нас маленьке, нікому про все не розкажеш. Мужиків у селі мало, люди переважно балакають, що я маю терпіти й радіти. Але чому тут радіти? Мені вже не 25, плюс такі обставини… Мені що, про своє особисте життя тепер зовсім забути, хрест на ньому поставити?