Я вирісла у неповній сім’ї, тому що коли у мого батька став вибір або ми, або горілка, він вибрав другий варіант.

Він пішов з нашої сім’ї коли ми з братиком були ще маленькі. Звісно моїй матері було дуже важко. І більшу частину мого життя ж мамою ми жили у злиднях. Іноді навіть на їжу грошей не вистачало.

Ще тоді, у дитинстві, я вирішила, що такого життя ні для себе, ні для матері я не хочу, тому як виросту, поїду до міста навчатись, і потім знайду собі гарну роботу і буду допомагати матері.

Перший час все в принципі так і було, після закінчення школи, я вступила до університету у місті. Поселилась до гуртожитку і там на першому поверсі працювала консьєржкою дуже приємна жінка.

У неї було кулька напарниць, але вона не була на них схожа. Дуже добре вихована і цікава жінка років шістдесяти. Взагалі, якщо подивитись на неї, складалось враження, що вона викладач. Завжди дуже охайно вдягнена, зібрана, а манери як у англійської королеви. З часом ми з нею ближче познайомились і вона дуже сподобалась мені, була чудовою співрозмовницею.

Дітей Анна Михайлівна не мала, а чоловік пішов від неї вже як років десять. А я кожен раз чекала її чергування, щоб побалакати з цією мудрою жінкою.

Я вже запам’ятала дні по яких виходить на роботу Анна Михайлівна, і ось в один з таких днів, я бачу, що на її місці сидить її напарниця. Я почала розпитувати чому ж моєї життєвої наставниці немає на робочому місці. Але ніхто не знав чому, з цієї причини я взяла домашню адресу жінки і побігла до неї додому, щоб дізнатись, що сталося. Двері до її квартири були відчинені і увійшла в приголомшливо дорогу квартиру. Жінці стало зле, і вона навіть підвестись з ліжка не могла. Вже потім лікарі швидкої сказали мені, що я її ангел-охоронець. Дуже вчасно викликала лікарів.

Вже потім коли Анна Михайлівна одужала, я почала розпитувати, чому ж вона з такими статками, працює у нашому гуртожитку за копійки.Вона відповіла, що за допомогою цієї роботи, вона не сумує  від самотності і від неробства. А грошей у неї у справді достатньо. Вона виявилась заможною спадкоємицею якогось вельможного роду.

На той момент Анні Михайлівні було років шістдесят. Я коли закінчила університет, ми з нею обмінялись адресами і домашніми номерами, про всяк випадок.

Потім я вийшла заміж, згодом у мене появились діти, так і жила від роботи додому і навпаки. А ще й встигала допомагати матері, яка залишилась у селі. У чоловіка свого житла не було, тому ми винаймали житло у місті. Та й з чоловіком мені не дуже пощастило. Якась сліпа я була коли виходила за нього заміж. Взагалі не піклувався ні про мене ні про дітей. Наше життя йому було нецікаве. Ну і в якийсь момент він просто сказав, що залишає нас с дітьми заради іншої

Одна винаймати житло у місті я б не змогла, тому була просто вимушена повернутись з дітьми до матері в село. Я просто не могла кожен день їздити з села на роботу. Цілими днями дітьми займалась моя мама. І через місяць, я прийняла рішення, що поїду на заробітку в іншу країну. Звичайно, я розуміла, що буду дуже сумувати за родиною, але іншого виходу я не бачила.

Через деякий час я вже жила в Німеччині. Я дуже швидко знайшла тут собі роботу, і могла висилати гроші дітям і матері. Потім я зустріла Миколу, він теж приїхав з України до Німеччини на заробітки. І згодом ми вирішили почати жити разом.

Все було добре, і я змогла забрати молодшу доньку до себе в Німеччину. Через неї у нас з Миколою почались проблеми у стосунках. І він поставив мене перед вибором: або він, або донька. Звісно я обрала свою дитину, і вже дуже скоро я поїхала від нього, тепер ми з донькою жили вдвох. Мені було важко оплачувати винайм житла. І вже згодом грошей настільки не вистачало, що мамі з сином я майже нічого не висилала.

І ось нещодавно мені зателефонувала матір. І сказала, що їй подзвонив нотаріус і повідомив про те, що мені дісталась якась спадщина, потрібно терміново приїхати до нього і оформити всі документи для отримання цієї спадщини. Я була шокована коли дізналась, що ця спадщина від Анни Михайлівни. І залишила мені свою шикарну трикімнатну квартиру у центрі міста. Окрім квартири ще був лист, у якому вона писала, що не забула те, що я колись врятувала їй життя.

Читайте також Син уже давно думав про розлучення, а коли йому це порадила мати, то він таки остаточно вирішив розлучитися.