Я завжди з повагою ставилася до своїх рідних та допомагала їм в любих ситуаціях. Але зараз, просто шокована з того, в яку ситуацію потрапила я. Виявилося, що всім близьким людям на мене абсолютно байдуже. Хоча з чоловіком разом ми уже багато років, але дітей у нас немає. Добре, що хоча б моя сестра має малюків, дуже люблю своїх племінників, тому завжди їй допомагала. Сестра працювала допізна, тому я часто залишалася з малюками. Згодом діти виросли, а я все продовжувала купувати їм одяг, подарунки.
Я жила спокійним життям, вирішила, що мене оточують ті люди, які завжди підтримають в скрутну хвилину. В мене різко почало погіршуватися здоров’я, тому лікарні наполягали, щоб я лягла на лікування в стаціонарі. Тут я вже лежу 4 дні, і за весь цей час до мене лише один раз прийшов чоловік. Чоловік подзвонив і сказав, що не має часу приходити, якщо мені щось треба, нехай я йому сама телефоную. Я просто шокована, зараз мені не треба, щоб вони приносили мені їду, я просто хочу уваги та підтримки від людей, яким присвятила все своє життя. Хіба ж він не може відпроситися з роботи й побути зі мною?
Якщо чоловік не прийшов, то що ж говорити про моїх племінників. Вони вчаться, тому часу у них на мене немає. Сестрі також якось байдуже, навіть не спитала, чи зі мною все добре. Хіба таке ставлення я заслужила за всі роки?
Я бачу, як інших людей щоденно провідують родичі, а я лежу наодинці зі своїми думками. Можли, варто подзвонити їм і сказати про свою образу?