fbpx

Я зібрала урожай, наварила компоту, варення, лечо, огірки-помідори, кабачки – все закатала. А днями спіймала сина, який з мого погреба тягнув банку з огірками для дружини. Я була дуже обурена – самі нічого робити не хочуть, а на мої закрутки розраховують!

Живу я зі своїм чоловіком у селі. У нас є один єдиний син, який привів до хати невістку і добудовував собі другу хату. Перші п’ять років ми жили як одна велика сім’я, але потім його жінка захотіла свободи і діти поставили собі паркан. У той час, коли між нашими двома ділянками з’явився той клятий паркан, все змінилось. Город ми також поділили і коли на тій землі невістка квіточки посадила, то я була трішки шокована. Мені одразу хотілось з’ясувати стосунки, але мій чоловік все-таки вчасно зупинив мене:

— Тобі за п’ятдесят, доросла людина, а ти хочеш дитячий садок влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують, — заспокоїв мене Михайло.

Я подумала: Михайло має рацію. І придушивши в собі образу, вирішила заспокоїтися.

До речі, оці паркани і ділення городів почались ще набагато раніше. Коли син ще не женився з Олею, то на 23 роки батько зробив йому подарунок: пів нашого подвір’я. Син дуже втішився і почав помаленьку будувати хату. Михайло йому звичайно також допомагав і казав:

Читайте також В якийсь момент я зрозуміла, що дітей треба ставити на ноги, адже ще кілька років і їм треба давати вищу освіту. Я вирішила їхати на заробітки, в Італію.

— Най буде. Одружиться, внуки під боком оселяться. А не захочуть в будинку жити – нехай продають і самі вирішують, де і як їм жити. Наша справа маленька – старт дати – міркував чоловік.

За той час, що ділянка землі навколо будинку нікому не була потрібна, я знайшла їй застосування.Я там зробила невеличкий сад і облаштувала город. Я за всім доглядала, поки син шукав собі жінку. У той момент, син Олег жив у місті, а тому він не дуже звертав увагу на те, що ми робимо на його території. Він постійно приводив майстрів і вже почав облаштовувати хату всередині. Через певний період, Олег привів невістку.

Ми зробили синові розкішне весілля, а подарунок вже і так був. Ми ще докупили дітям два телевізори і так наш Олежик почав жити з Олею. До речі, щодо невістки, то вона була гарна та вродлива, але зовсім нічого не хотіла робити по господарству. Проте найкраще, що їй вдавалось робити, то керувати моїм сином.

Спочатку я не звертала уваги на те, як наші діти ведуть своє спільне життя. Я думала, що невістка оцінить мої старання на городі, а тому зовсім не очікувала того, що вона захоче ставити між нами паркан і знищить город. На місці невеличкого городу, де я посадила моркву, буряк, салату та огірки, то невістка посадила клумби, які постійно пропадали. Вона ще привела якогось садівника і зробила з подвір’я квітковий оазис. Я не хотіла бути нав’язливою, а тому не втручалась у їх сімейне життя. Чоловік завжди намагався мене заспокоювати, а тому я не лізла в життя молодих.

 

Нині я зібрала урожай у себе. Наварила компоту, варення. Лечо, огірки-помідори, кабачки – все закатала. А днями спіймала Олега, який з погреба тягнув банку з огірками. Це тільки ми з Михайлом повинні повідомляти наших «сусідів» про майбутній візит. А їм і так можна, без дзвінка і без стуку.

Якось я насмілилась і спитала сина у чому справа і чому не можна було просто попросити мене про те, щоб я дала якусь закрутку.

-Мамо, у Вас же відкрито було. Я для Олі огірки взяв. До неї зараз гості прийдуть, треба дати щось на стіл. Все, я пішов» – розплився в усмішці Олег і повернув до дверей. Я його зупинила і відібрала банку. Пообіцяла для Олі ті соління, які точно припадуть їй до смаку.

Син пообіцяв заскочити перед тим, як прийдуть гості і пішов. А я пішла у квітковий магазин. Частування було готове через кілька годин: бутони дрібних троянд, мімози, хризантеми, щедро пересипані гілочками аспарагуса, чекали свого зоряного часу в замовленої за всіма правилами банку. Олька город же заради квіточок знищила? Нехай квіти і їсть, замість огірків!

Михайло прийшов раніше сина. Подивився на мою творчість, покрутив пальцем біля скроні, прокашлявся і відчитав мене, як дівчинку:

— Жінко, тобі за п’ятдесят, а ти хочеш дитячий садок влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують.

Стало так соромно! Олегу я віддала банку з огірками. Він подякував і запросив в гості, сказавши збиратися негайно. Святковий стіл. Щасливі діти. Оля в очікуванні. Тринадцять тижнів. Вони були на УЗД, лікарі сказали, буде дівчинка. Я сиділа за столом і думала – як добре, що чоловік мене зупинив. Оля зібрала усіх родичів, щоб сказати таку очікувану новину!

Оце я б зіпсувала такий день! Квіточки … ну і нехай! Головне, щоб Оленька з Олегом щасливі були. А город… Я поруч. Зі своїми огірочками. Тепер для онуків я працюватиму з подвійною силою. Як добре, що маю чоловіка такого мудрого!

facebook