Людям часто доводиться жертвувати тим, що любиш, заради грошей. Мова іде про високооплачувану, але набридливу роботу; про успішного, але не коханого чоловіка; про перспективну, але чужу країну.
Саме останній пункт про Оксану. Вона сама виховувала десятирічну донечку Марину. Коли дівчинці виповнилося вісім років, тато покинув сім’ю. Оксана багато працювала цілими днями, але грошей так і не вистачало на прожиття. А жінці так хотілося, щоб її донечка одягала такі ж красиві сукні, як її однокласниці, щоб вона також могла поїхати літом на море. Але на все це бракувало коштів.
Одного дня, домовившись з рідною сестрою про те, що вона залишить Марину у себе, Оксана вирішила їхати в Іспанію. Так вона подалася світ за очі. Але не все було так гладко. Іспанія не чекала українку з відкритими обіймами. Незнання мови, культури іншого народу — все це давалося взнаки. Знайти роботу було не так легко, як здавалося. Однак жінка не полишала надії.
Вона згадала, що її однокласниця ще кілька років тому писала їй, що виїхала в Іспанію на роботу, описувала, як добре там живеться, що завжди мріяла про таке життя. «Як я могла забути», — промайнуло в думках. Жінка оглянулась довкола: «Але де ж те красиве й легке життя, про яке розповідала подруга?» Як би там не було, Оксана знала: це її шанс.
Читайте також: Як заробітки заради лікування брата зруйнували майбутнє Олени та Петра
Жінка купила нову сім-картку й стала пригадувати пароль від однієї із соцмереж. Вона давно туди не заходила, було якось не до цього. Але тільки так вона зможе зв’язатися з однокласницею. Нарешті зайшла.
Оксана відіслала повідомлення про те, що вона у Мадриді та потребує допомоги. Чекати відповіді довелося недовго. Однокласниця написала свій номер телефону, і давні подруги домовилися про зустріч. Після зустрічі вона забрала Оксану до себе й за кілька днів знайшла їй роботу. Потроху Оксана призвичаїлась, почала непогано заробляти. Час від часу телефонувала додому, а через три місяці вже надіслала першу посилку рідним.
Після трьох років на чужині Оксана вперше приїхала в Україну. Радості Марини не було меж. Нарешті мама вдома. А мати, хоч і бачила доньку по скайпу, ледь її впізнала.
— Сонечко, як ти змінилася. Як я скучала за тобою, — говорила Оксана донечці.
— Мамо, ти ж більше не поїдеш?
Оксана не знала, що відповісти дочці, тому що була переконана в тому, що скоро знову поїде. І вже через місяць зібрала валізи і знову поїхала.
Життя в Іспанії налагодилося остаточно. Оксана продовжувала надсилати рідним подарунки та гроші. Але тепер додому тягнуло не так. Та й подруга переконувала, що додому їхати не варто. Тут є все: гроші та красиве життя. Саме тому повернулася тільки через чотири роки, на випускний доньки.
Марина стояла посеред актового залу разом із однокласниками й співала: «Ви найбільше, що маю в цьому житті. Я люблю Вас батьки, рідні мої! Ви завжди біля мене, вдень і вночі…» А сльози зрадливо котилися по дівочих щоках. Дівчинка розуміла, що співає не мамі, а тітці. Бо саме вона замінила їй матір. А з Оксаною, коли та приїхала з Іспанії, дитина навіть не мала про що поговорити. Мама лиш вкотре дала гроші. Оксана стояла в кутку й теж плакала. Бо розуміла, що вона віддалилася від донечки, й боялася, що остаточно втратила свою дівчинку.
У той випускний вечір Оксана вирішила поговорити з донькою і попросити пробачення за те, що не була їй справжньою матір’ю. Сиділи й довго-довго розмовляли. Вони знову стали тими мамою і дочкою, якими були сім років назад. А вже через тиждень почали виробляти документи й для Марини, бо більше розлучатися рідні не хотіли.